«Відсутня повна картина, яка б дала людям уявлення про те, що відбувається в зоні АТО»

«Відсутня повна картина, яка б дала людям уявлення про те, що відбувається в зоні АТО»

00:00,
12 Серпня 2014
4379

«Відсутня повна картина, яка б дала людям уявлення про те, що відбувається в зоні АТО»

00:00,
12 Серпня 2014
4379
«Відсутня повна картина, яка б дала людям уявлення про те, що відбувається в зоні АТО»
«Відсутня повна картина, яка б дала людям уявлення про те, що відбувається в зоні АТО»
Відповідальним за інформаційну політику в державі бракує узгодженості дій, оперативності, достовірності та повноти інформування про АТО. Такі думки в опитуванні висловили головні редактори й журналісти інтернет-видань та інформаційних агенцій.

«Телекритика» неодноразово писала про проблеми в інформаційній політиці України, які стали особливо критичними в умовах війни з Росією. Масованість російської пропаганди, несвоєчасність та неадекватність українських відповідей на неї критикувалися багатьма експертами та журналістами. Якщо порівняти дії Росії й України в інформаційному полі з шахами, то ми програємо на два ходи.

Власне, й редакція «Телекритики» вже неодноразово стикалася з проблемами, про які кажуть наші колеги: труднощі оперативного отримання коментарів, суперечливість даних, що надходять від різних відомств, очевидне замовчування важливої інформації з міркувань військової доцільності тощо. Після обрання нового президента Петра Порошенка ситуація, звісно, стало дещо кращою. Зокрема, нарешті з’явилися структури та особисто відповідальні за державну інформполітику в Адміністрації Президента, РНБО. Як відомо  «ТК» з власних джерел, Борис Ложкін відповідає в АП перш за все за комунікацію з великим бізнесом та іноземними дипломатами, інформаційна політика – на плечах Юрія Стеця, якому Президент довіряє в цьому питанні, та, звісно, Святослава Цеголка. В РНБО працюють у цій надважливій сфері відомі фахівці Володимир Чеповий, Андрій Лисенко та інші. Та все ж таки проблеми залишаються.

Щоб визначити всі плюси й мінуси роботи влади з медіа, експертам були поставлені такі запитання:

1. Багато експертів критикували українську владу за провальну інформаційну політику. Чи щось змінилося після приходу до влади Петра Порошенка, призначень в Адміністрації Президента, силових відомствах та прес-центрі АТО? В який бік?

2. Як, на вашу думку, справляється з інформаційним забезпеченням Президента його найближче оточення, зокрема прес-служба на чолі зі Святославом Цеголком і служба керівника інформаційного управління Нацгвардії Юрія Стеця?

3. Як справляються з цим завданням відповідальні за інформполітику в РНБО, на чолі з керівником Інформаційно-аналітичного центру РНБО Володимиром Чеповим?

4. Якої інформації насамперед вам не вистачає від представників АТО, Адміністрації Президента, РНБО? Чи вважаєте ви, що є проблема із замовчуванням серйозної інформації, якого не можна виправдати потребами воєнної ситуації?

Денис Іванеско, директор інформаційного агентства «Українські новини»:

1. Мушу сказати, що влада не стала більш відкритою, як того очікувало суспільство. З одного боку, Петро Порошенко реагує на те, що пише преса. Наприклад, у кінці червня ми опублікували список мешканців котеджних містечок у Конча-Заспі й Пущі-Водиці, які живуть там державним коштом. Минуло півтора місяці, як Порошенко став Президентом, було підписано указ про скасування цих пільг.

З іншого боку, якщо раніше відверто ігнорувати вимоги оприлюднення декларації могли дозволити собі лише депутати Верховної Ради, то зараз це поширилося і на органи виконавчої влади та держслужбовців. Серед мінусів також недостатній обсяг інформації про те, яким чином витрачаються державні кошти та благодійна допомога українській армії від громадян, розподілом якої керує в тому числі й Міністерство оборони. Навіть якщо говорити про виконання такої засади закону про доступ до публічної інформації, як надання відповідей на запити, то тут я можу відзначити негативну тенденцію. Це можна пояснити довготривалістю АТО, яка відволікає на себе увагу медіа та змушує їх зменшити контроль за владою.

Що ж до роботи прес-центру АТО та особисто Андрія Лисенка, хотілося б зауважити їхню відкритість та спілкування зі ЗМІ двічі на день.

2. На мою думку, прес-службі АП варто приділяти більше уваги роз’ясненню кроків Президента. У Петра Порошенка щільний подієвий графік, він, фактично, є ньюзмейкером номер один. Але на його адресу надходить велика кількість критики від громадян, які подеколи не розуміють, якої стратегії він дотримується. Це результат недоопрацювання його прес-служби.

3. РНБО могло б давати більше матеріалів і робити більше для створення умов у зоні АТО або прифронтовій зоні. Звідти дуже мало відео, мало офіційно одержаних журналістами даних про реальних героїв АТО. Нема умов, щоби журналісти виконували свою роботу. Радше за це відповідальне РНБО, а не Міноборони чи СБУ, до яких ми звикли звертатися.

4. Браку інформації про те, що відбувається в АТО, немає. А от достовірної інформації серед усього цього замало. Журналісти поставлені в такі умови, що тільки й можуть, що перевіряти свідчення очевидців в соціальних мережах. У них немає повної картини того, що відбувається, все це через відсутність комунікації з силовими структурами. Потрібно налагоджувати роботу журналістів на місцях, але з огляду на все, що там відбувається, це виявляється важким завданням.

Ви ж пам’ятаєте реакцію Міністерства оборони на ситуацію, коли українські військовослужбовці вперше перетнули кордон з Росією? Правду ми дізналися лише завдяки  журналістам, таким як Роман Бочкала, які роз’яснили, що відбулося насправді і хто в цьому винен. Все тому, що ми дуже мало знаємо про те, як відбувається керування військами. Існує також чимало непідтвердженої інформації про деякі помилки, яких припускається наша армія в ході бойових дій, але її ще потрібно перевіряти, а для цього – звертатися до прес-служб силових відомств. Ми маємо робити це, аби дотриматися стандартів достовірності, а натомість не отримуємо зворотнього зв’язку. Це нормально?

Леонід Швець, незалежний журналіст:

1.    Безусловно, организация пресс-центра АТО заметно улучшила ситуацию с освещением боевых действий. Но все-таки ее не спасла.

2.     Честно говоря, результаты деятельности Святослава Цеголко заметил только один раз, когда, сначала в твиттере, затем в фейсбуке пресс-секретаря и на официальной странице Президента были изложены основные тезисы обращения Порошенко к народу, и лишь затем, глубоко ночью, по телеканалам прошла видеозапись выступления, потеряв к тому времени всякую новизну.

У Стеця, если я все правильно понял, задача информировать о происходящем бойцов, находящихся в зоне АТО и тамошнее население. Не знаю, как он с этой задачей справляется. Деятельность добровольческих батальонов Нацгвардии лучше всего – и оперативнее, и детальнее – освещают сами батальоны, на своих страницах в соцсетях.

3.     Первые дни, пока ежедневные брифинги пытался проводить сам Чеповой, все было совсем грустно. Ситуация чуть выправилась, когда спикером стал полковник Лысенко, а брифинги стали проводить два раза в день, выпуская в промежутках текущие релизы. Но составить по представляемой информации общую картину происходящего все равно очень трудно, практически невозможно, не используя широкий спектр других источников.

4.     Не хватает не столько информации, сколько а) ее оперативности; б) детальности; в) связности в общую картину. Недаром пользуются большой популярностью ежедневные военные обзоры Константина Машовца, в которых делается попытка прослеживать тенденции, общие и по отдельным участкам, а также рассказы непосредственных участников боевых действий, с примерами реальных эпизодов и действующих лиц, придающие человеческое измерение войне. Поправка на соображения безопасности и на пропагандистские эффекты в заявлениях официальных лиц делается в любом случае, в этом смысле публика, мне кажется, как раз не в претензии. 

Олександр Мартиненко, генеральний директор інформаційного агентства «Інтерфакс-Україна»:

1. Всі питання, з якими ми звертаємося до Адміністрації Президента, вирішуються максимально швидко. Що стосується інших відомств, головна їхня проблема – це висвітлення бойових дій та діяльності підрозділів Міністерства оборони в недостатньому обсязі.

2. Якщо всі обов’язки, покладені на Святослава Цеголка – це розповсюджувати інформацію про плани Президента у твітері, – тоді він їх виконує. Але за всією необхідною інформацією ми зазвичай звертаємося не до нього, а до інформаційного підрозділу, тому комунікація в нас усе-таки є. Що ж до Юрія Стеця, то він займається не стільки питаннями інформаційної взаємодії з медіа, скільки реалізацією проектів інформаційної підтримки жителів Донецької та Луганської областей – розповсюдження українських видань, знімання мотиваційних роликів. Хоча зараз їх вирішили зняти на кожному каналі, але, я вважаю, що навіть цього замало. Виходити до людей напряму – головна складова успішної інформаційної політики.

3. Власне, як і всі інші представники ЗМІ, все, що я бачу – це брифінги РНБО двічі на день. З одного боку, це потрібно, зручно і краще, ніж нічого. З іншого – якщо це все, що робить відомство, це погано. Тим паче, що саме РНБО має виступати координатором між різними силовими структурами та журналістами. Можливо, щось зміниться після призначення нового секретаря.

4. Якщо відштовхуватися від тези, що головний обов’язок журналіста – збирати й поширювати інформацію, то нам не дають його виконувати. Так, дані про локації військ є військовою таємницею, яка не підлягає оприлюдненню. Це обмеження, цілком виправдані під час військових дій. Але існує величезна проблема відсутності повної картини, яка б дала людям уявлення про те, що відбувається в зоні АТО. Читачі не бачать війни такою, як вона є и як вона йде. Це повністю питання до Міністерства оборони, тому що з добровольчими батальйонами комунікувати простіше. Часто здається, що у військових немає чіткого узгодження із Міністерством оборони, яке б дало їм розуміння того, куди можна пускати журналістів, а куди ні. Не кажучи вже про відсутність чіткої стратегії висвітлення подій в Україні, офіційних настанов до ЗМІ тощо. Ми хочемо розказати про реальних героїв, яких достатньо на сході, а замість цього до журналістів часто ставляться як до шпигунів.

Юрій Луканов, голова Незалежної медіа-профспілки України:

1. Влада продовжує уникати розмови з народом. Якщо говорити про ту ж ситуацію з «розпуском» Майдану, громада не отримала жодних істотних аргументів щодо того, чому це було потрібно зробити. Окрім заявлених бомжів, там також були намети цілком пристойних організацій, як-от Комітету з визволення політв’язнів, багато членів якого воюють на сході. Коли нарівні з комунальниками Майдан почали розбирати кілька озброєних автоматами міліціянтів, це свідчило про те, що влада схильна діяти тими ж методами, що й її попередники. Мені здається, все це – результат відсутності діалогу між нею та народом.

3. Для РНБО характерні ті ж хвороби, які має влада. Останнім часом, коли з’явився Лисенко, стан комунікації РНБО та ЗМІ значно покращився, тому що раніше вона була схожа на гру в мовчанку. Але навіть коли РНБО намагається щось озвучити, це звучить недостатньо переконливо. Хоча вони також перебувають у складній ситуації, коли потрібно, з одного боку, приховувати військову таємницю, а з іншого – пояснювати свої дії. Тим не менше, ми маємо наслідувати закордонний приклад. Я спостерігав картину, як у самому офісі Пентагона знаходяться прес-офіси найбільших інформаційних агентств. Хоча Україна ще не дійшла такого рівня професіоналізму, складається враження, що це лише тому, що РНБО боїться подібних видів взаємодії.

4. Мистецтво спілкування з журналістами в Міністерстві оборони повинно полягати в наступному. Я неодноразово стикався з ситуаціями, коли військові на офіційному рівні відмовлялися спілкуватися з пресою в зоні АТО, аргументуючи це саме ризиком розкрити військову таємницю. Нещодавно до нас звернувся один із радників прес-служби Міністерства оборони, який попросив НМПУ ухвалити проект положення про діяльність журналістів в зоні АТО. Можу сказати, що він повністю би суперечив закону, і будь-який журналіст, чиї права буде обмежено цим документом, звернеться до суду і виграє цю справу. Ми порадилися із юристами і вирішили не ганьбитися, а запропонувати попрацювати над виправленням і вдосконаленням цих положень – аби можна було скоординувати діяльність ЗМІ так, щоб водночас не розкривати військової таємниці, надати безпеку журналістам, та надати їм можливість збирати інформацію в рамках допустимого. Після того як ми оголосили ці пропозиції, з нами не виходили на зв'язок. Одним словом, таке положення ухвалене.

Про яку інформаційну безпеку журналістів може йтися, якщо тим із них, хто вирушає в зону бойових дій і просить акредитації СБУ, навіть не надають відповідного документа? Людей затримують на блокпостах, вимагають акредитації, доказів якої в них немає, затримують до з’ясування обставин. Таке трапляється щодня, і я здивований, що влада не вживає жодних дій, ніби її не хвилює, як цьому запобігти.

Тетяна Ніколаєнко, головний редактор інтернет-видання Insider:

1. Змінилося мало, але я належу до тих, хто навряд чи би брався критикувати владу, я радше з тих, хто проводив би якісь закриті зустрічі, щоб поговорити, як у таких ситуаціях поводитися. Бо Україна вперше потрапила в таку ситуацію, й у нас немає тактики ведення інформаційних війн.

2. Я з ними не стикалася, але їхня робота не гірша, ніж у попередників. Інколи в мене виникає запитання, якими лінійками вимірюються показники, коли представники прес-центру АТО кажуть про якісь панічні настрої в терористів, які роблять аналогічні заяви щодо нашої армії. Я маю застереження щодо цих заяв, вони виглядають дивними.

Очевидно, що прес-служби замовчують деяку інформації, і не можна вимагати деталей щодо пересування військових частин. Мені важко сказати, наскільки обізнана російська розвідка щодо пересування українських військ, і важко сказати, яка інформація може зашкодити чи не зашкодити. Зараз оперативність прес-центру АТО стала кращою, ніж була декілька місяців тому, коли ми всі новини дізнавалися від Дмитра Тимчука.

3. У мене були певні зауваження щодо оперативності на сайті РНБО. Також ми не раз стикалися з тим, що були розбіжності між інформацією прес-центру АТО й РНБО, можливо, це було пов’язано з якимись внутрішніми конфліктами, і ще є таке, коли люди в одному інтерв’ю кажуть одне, а в іншому – інше.

4. Кілька місяців тому в нас був негативний досвід, коли через помилки прес-служб журналіст опинився в ямі нашої ж армії, бо його дані оперативно не передали. Ми зробили все від нас залежне, щоб виконати вимоги АТО, він був акредитований. Пізніше проблем уже не було.

Катерина Венжик, головний редактор Delo.ua:

1. Нічого не змінилося. До цензури в онлайні ще не дійшло. Спілкування з прес-службами стає оперативнішим, бо за минулих часів його взагалі не було.

2. Дуже добре, що Святослав Цеголко веде Twitter, це допомагає в роботі журналістам, але, на жаль, ми досить часто отримуємо ті самі відписки, які були раніше: «Ця інформація не може бути надана тому, тому, тому…», «Згідно з законом, така інформація не може бути…». Ми отримуємо відповідь без відповіді.

З тією інформацією, що стосується перебігу АТО, не по конкретних частинах, а глобально, проблем з оперативністю й повнотою немає. Хоча занадто багато речей фільтрують. Ми отримуємо інформацію просто від бійців, які зараз у зоні АТО, і бачимо, наскільки сильно офіційна версія відрізняється від тієї, яка відповідає дійсності. З того, що ми чуємо напряму від бійців АТО (звісно, ми також розуміємо, що в них немає повної інформації), офіційні служби применшують кількість загиблих і дуже перебільшують забезпеченість нашої армії як захисними засобами, так і зброєю, продовольством. Картинка викривлена. Можливо, щоб не сіяти паніки.

3. Трішки ніяк. Тобто дуже багато повідомлень дублюються. Я не бачу сенсу часто виходити до преси, вони дуже часто дублюють те, що повідомили колеги з прес-центру АТО. Вони не надають потрібної якісної аналітики. Вони так само використовують якийсь фактаж, намагаються бути корисними новинами, якимись фактами, а від них все ж таки очікуємо більш аналітичного підходу, бо новини переважно отримуємо в прес-центрі АТО. А з РНБО хотілось би отримувати проаналізовану, цілісну інформацію. Страшенно дратує, коли не збігаються коментарі з одного й того ж приводу прес-центрів АТО і РНБО. Це завдає великої шкоди довірі до ЗМІ, бо ми вважаємо ці джерела авторитетними, на які можна посилатися. Приміром, РНБО видає якусь інформацію, ти її оприлюднюєш. Потім її заперечує інше джерело, і ти починаєш заперечувати сам.

4. Я була би дуже вдячна не лише за фіксацію, але й за аналіз інформації. Майже ніхто з нас не бачить глобальної картинки й не розуміє, як ця картинка може змінюватись. Я розумію, що це дуже важко, може, я хочу неможливого, але дуже хотілося б, щоб аналітики РНБО видавали інформацію, що ситуація може розвиватися таким, таким і таким чином.

Віктор Зубрицький, продюсер компанії iD PiCTURES:

1. Можно сказать, что для государства информационная политика изменилась в лучшую сторону. Но так ли это для граждан? Большинство СМИ освещает события в «унисон» куда более, чем предыдущая власть. Здесь играет роль и невероятный патриотический подъем в стране, да и новые страхи,  ведь мы все в первый раз оказались в  военном положении. Ситуация в стране крайне тяжелая и сложная. Но на этом фоне и есть конкретные перегибы «информационной политики». Часто стали появляться так называемые «фейки», цель которых либо поднять патриотическое настроение, либо «оправдать» какую- то ошибку, либо нанести кому- то значительный информационный урон. Этот поток информации, достоверность которого надо тщательно проверять, слишком явно влияет на информационное пространство. Многие все просто принимают на веру.

«Фейки» сами не рождаются и по сути «фейка» становится ясно, кому он выгоден и для чего создан. Когда уже пятый  день незаконно держали в «плену» журналиста «112 Украина» Романа Гнатюка и с ним еще 2-х стримеров ,  а также Горлина Дмитрия Ивановича и 3-х неизвестных граждан в подразделении «Кривбасс» - все нам врали.  На запросы и звонки в  МВД, СНБО, АТО, СБУ благочинно лгали, что «скорее всего» журналисты в руках «террористов».  На вопрос: как могут журналисты, «арестованные»  при свидетелях на блок-посту украинской армии, попасть к террористам, просто лицемерно сообщали, что все ошибаются. Когда стало понятно, что сейчас вся правда раскроется, тут же создали «фейк»: «Террористы несколько дней удерживали в плену…».  Это же явная и грубая ложь. Наряду с тем, что журналистов уговаривали на допросах не сообщать прессе, как все было – выглядит очень нехорошо. И тут еще невероятная драматическая новость – по рассказу о других пленных в заточении родственники опознали своего отца. Роман говорил о людях с поломанными ребрами,  по приметам, узнали разыскиваемого Горлина Дмитрия, которого уже почти неделю искала семья. Я написал об этом в ФБ. Кто это признал и написал об этом?  Хорошо, что СБУ читает, и Дмитрия ночью, через день после освобождения журналистов,  выдали  счастливой семье. Он провел в плену неделю. Зачем и почему? Где вы об этом прочтете? Вот такие истории и есть ответ об информационной политике. Для государства хорошо, «скрыли таки». А для граждан все это очень плохо.

2. Мне трудно оценивать деятельность Президента. Ему сейчас не позавидуешь.  К нему приковано все внимание и от него зависит, как никогда прежде,  наше будущее. Мне кажется, это самое тяжелое  «президенство» в новой истории Украины. Тем не менее, он знал, на что шел и обещал стране перемены. Критиковать всегда легче, чем работать.  Я думаю, что информационно Президент обеспечен достаточно хорошо, вот только какие судьбоносные решения он примет? Пока видна только отрицательная экономическая динамика, на фоне живой продолжающейся  коррупции и явно не очень победном АТО, плюс криминогенная обстановка.  Сегодня еще есть возможность что-то менять, кредит доверия еще есть. Хотя эта величина -  одна из самых непостоянных.  Но Петр Алексеевич  все понимает…

3. У меня есть один знакомый американец, который кое-как говорит на русском языке. Вот когда ему говоришь что-то, что не укладывается в его «американское» сознание – он очень эмоционально восклицает: «It is propaganda!», с сильным ударением на первый слог.  Такая  проблема и у меня. Послушайте, что говорят в пресс-релизах СНБО и потом прочтите статью на «Гордон» «Боец Нацгвардии…», то, что  вчера написал Игорь Луценко на ФБ или посмотрите в YouTube, что конкретно говорят бойцы о том, что происходит в АТО. Поэтому, послушав ранее «официоз», вынужден был «отключиться» от  него  и  перейти на получение объективной информации от первоисточников. Информации из соцсетей, объективных информационных агентств, YouTube и рассказов знакомых, которым доверяю. Главное – чтобы в эти рассказы пресс-служб СНБО и АТО, информационного управления Нацгвардии верили сами бойцы АТО, тогда это будет правильно. А они верят далеко не всегда. Я смотрел, как доложили, по-моему, о «доставке 15 тонн продуктов» и какие комментарии потом об этом давали солдаты.  Но и понятно, что слышащим «врагам» надо вещать только «победную риторику». Так «враги» тоже YouTube смотрят и читают публикации в интернете. Считаю, что правду говорить легко и именно ее ожидают услышать граждане нашей страны. Любая «информполитика», «темники», «фейки» и пропаганда удаляют нас от понятия демократического государства. Ведь по канонам люди имеют право знать правду и видеть все стороны конфликта и их мнения. Иначе – это уже не демократия…

4. Мне не хватает честной и правдивой информации. Все-таки хочется понимать, что происходит на самом деле.  Доверие к официальной информации от представителей АТО и СНБО подорвано неправдивой информацией, неоднократно звучавшей в эфире. Я с большим пониманием отношусь к сокрытию секретной информации, могущей повлиять на ход военной операции и отнять человеческие жизни. Но та информация, которую постоянно пытаются исказить в пользу АТО, нельзя назвать «военной тайной». Скрывают истинное число погибших, а это чьи-то дети и близкие. Попытка завести погибших в «без вести пропавших» и «дезертиров» для меня омерзительна. Все истории, «шитые белыми нитками» про «сами себя», тоже выглядят ужасно. Как пример - история авиаудара по Луганской ОГА и рассказ о «притягивающем ракеты кондиционере». Мне кажется, если представители этих органов будут честны и точны со своим народом, они вызовут и уважение, и понимание. Мне хочется знать ответы на простые вопросы: с кем воюют наши войска конкретно. Говорят постоянно, что это «российские наемники», а во внутренней переписке МВД и АТО фигурируют понятие «сепаратисты», арестовывают 300 «террористов» и среди них только «11 иностранцев» (один вообще из них немец), остальные украинцы. Самый главный вопрос – почему бомбят, наносят авиаудары, ракетные, минометные по мирным гражданам? Понимаю, что все «сами», не буду тут спорить, но все же, почему? Human Rights Watch неоднократно на это указывало. Почему в этих ударах погибают не сепаратисто-боевико-ополченце-террористы, а мирные граждане и дети? У меня у самого маленькие дети и гибель ребенка я признать военной необходимостью никогда не смогу. Понять украинских военных в обстрелах мирных кварталов также. Информация о «сами себя», после «сами себя» подожгли в Одессе, «сами себя» под Луганской ОГА пока вызывает реальные сомнения по разным причинам. Мне кажется, большая открытость и честность вызовет доверие и понимание, а регулярные обманы приводят к недоверию…

Олег Базар, головний редактор LB.ua:

1. Особливих змін я не помітив. Не можу сказати, що інформаційна політика була чи є провальною. Радше недостатньо ефективною, особливо поза межами України. На жаль, позиція України не завжди адекватно представлена у світових ЗМІ. Як наслідок у наших іноземних колег, а також серед експертного середовища та політикуму немає розуміння суті того, що відбувається в Україні. Наприклад, часто побутує нав'язаний Росією стереотип, що війна на Донбасі є внутрішнім конфліктом.

Це свідчить, що МЗС та посольства України, насамперед у країнах ЄС, недопрацьовують в інформаційній сфері.

2. Наскільки я розумію, зусилля Юрія Стеця спрямовані перш за все на інформування бійців Нацгвардії в зоні АТО.

Що стосується прес-служби Президента, на жаль, інколи виникають ситуації, коли суспільство недостатньо повно поінформоване про позицію глави держави.

3. Загалом, складно оцінювати ефективність окремих органів чи посадових осіб у ситуації, коли держава загалом не особливо переймається інформаційною політикою та інформаційною безпекою.

Скажімо, держава не застосовує жодних санкцій щодо медіа, які відкрито підтримують тероризм. Я не знаю, чи є ще у світі настільки безтурботні держави. Особливо в умовах війни.

4. На війні замовчування інформації з боку державних структур і військових не є чимось дивним. Але нині світ прозорий, тому приховати щось чи замовчати неймовірно складно, практично неможливо. В зоні АТО діє мобільний зв'язок, у людей є телефони з камерами, тому фіксація подій дуже щільна.

Очевидно, не завжди ЗМІ отримують повну картину того, що відбувається. Скажімо, є підозра, що силовики не інформують у повному обсязі про жертви. Але це вже завдання журналістів – перевірити, зібрати свідчення і дати суспільству об'єктивну картину.

Анастасія Береза, журналістка видання «Новое время страны»:

1, 2, 3. Я жодним чином не відчуваю якихось змін. Прес-служба Президента працює так само погано, або ще й гірше, ніж навіть це було в Турчинова. Вони погано інформують, повільно інформують, довго інформують. При Турчинові це було навіть швидше в деяких випадках. Зараз це набагато повільніше, при тому що взято на роботу фахівців, хороших людей, але це все одно не змінюється. Відколи з’явився новий Президент, новий міністр оборони, вони всіляко симулюють змагання на швидкість у прес-центрі АТО, постійно якісь суперечки, хто має давати цю інформацію раніше: спочатку хоче дати сайт Президента, Міноборони, тільки потім має давати інформацію прес-центр АТО. Мені здається, що в цій ситуації зовсім не до цього. На днях мої колеги спостерігали: у країні війна, звільняється керівник найважливішого органу. Я заходжу на сайт РНБО, головна новина досі за 7 серпня, й аж після того, як колеги зробили зауваження, з’явилася перша новина за сьогодні. А це орган, який має спрямовувати всіх.

У прес-службах немає жодної координації. Робота побудована таким чином, що кожен хоче бути першим. Гелетей хоче і стимулює своїх, що ви маєте бути перші в інформуванні щодо АТО, в Адміністрації Президента також вважають, що інформувати про перемоги і здобутки мають першими вони. Прес-центр АТО може не знати, про що повідомили в Міноборони. Немає єдиного штабу, звідки ця інформація випливає.

4. Я журналіст, якщо мені якась інформація потрібна, я знаю, де її знайти. Інформації не вистачає суспільству – оперативної, швидкої: хто куди прийшов, хто загинув. Від Адміністрації Президента – що вона збирається робити, чому, як. Мова не про те, щоб вони розголошували плани АТО, а про те, щоб вони постійно були в контакті. А не тоді, коли ти три години чекаєш на брифінг Президента, і ніхто не може повідомити, коли це буде, або через Twitter кидають нам якісь цитати.

Щодо того, що офіційні дані нібито применшують кількість загиблих. Людина – це не голка. Якби кількість загиблих була більшою на тисячу, на дві, ми би мали тисячі дружин, матерів, які приїжджали би в Київ і перепитували, де їхні рідні, чому вони не виходять на зв'язок.

Олександр Харченко, директор Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ»:

1. Мені, як представникові державного агентства, важко бути об’єктивним у цьому питанні. Як на мене, в інформаційній політиці Президента та його оточення більше хорошого, аніж поганого. З Порошенком на Банкову прийшли досвідчені медійники-практики, які розуміються на принципах роботи ЗМІ. Тому і Адміністрація Президента, і силові відомства намагаються максимально оперативно реагувати як на позитивні, так і на негативні меседжі. І хоча вони не впроваджували особливих інновацій у комунікації з медіа, в такій стресовій для країни обстановці влада гідно спілкується з журналістами. Ще декілька років тому не можна було б уявити, що влада здатна так професійно поставитися до висвітлення катастрофи «Боїнга-777».

2. Ці спеціалісти працюють фахово, в мене немає до них претензій. Як працівникові інформаційної сфери, мені б, звісно, хотілося, аби комунікація відбувалася швидше і простіше, але в нинішніх умовах те, що ми маємо – найкращий варіант з усіх, які були.

3. РНБО – взагалі дуже вдалий приклад того, як державні відомства, попри всі стереотипи щодо їхньої ефективності, можуть у доволі короткий час налагодити постачання інформації, яка була б як достовірною, так і перевіреною. Вікторія Сюмар започаткувала багато позитивних зрушень у роботі інформаційно-аналітичної сфери відомства, які зараз розвивають її наступники. Деякі робочі групи РНБО працюють на базі «Укрінформу», і я можу оцінити результати цієї співпраці як позитивні.

4. Бракує інформації про військові дії, їхні результати, втрати та здобутки нашої армії. Але я розумію, що війна є війною, і за цих обставин потрібно керуватися радше правилом «не нашкодь». На прикладі з Савур-Могилою, коли медійна та іміджева підтримка випереджала військові дії, розумієш, що це радше шкодить, а не допомагає. І я розумію, чому влада поводиться обережно в подачі інформації.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
ФотО: newsoboz.org
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду