Якщо Фрейд став піонером у розробці моделей корекції індивідуальної свідомості, то відносно управління масовою свідомістю важко назвати людину-піонера. Втім, можна назвати інститут-піонер. Це британський Тевісток у його післявоєнному існуванні. Водночас не слід забувати про довоєнні дослідження у США, яка виросли з намагання зрозуміти роль радіо, коли те вперше з’явилося як новий інформаційний носій. Прикладом можуть слугувати як сама реалізація радіопостановки «Вторгнення з Марсу», так і вивчення масової паніки, що охопила слухачів (див. роботу: Lowery S.A., DeFleur M.L. Milestones in mass communication research. media effects. – New York, 1995). Ми говоримо тут про це як про експеримент із масовою свідомістю, якби це було не так, то не було б повторення цієї ситуації в радіопостановках за цією ж книгою «Війна світів» Уеллса в Латинській Америці. 28% американських глядачів сприйняли це як новини, тобто як реальні події, почавши реагувати на них саме так. Слухали постановку 9 мільйонів, 12 – із дітьми. 70% тих, хто сприйняв це як правду, були перелякані.

Для США факторами, що призвели до сприйняття художньої реальності як справжньої, послугували такі фактори:

- хороша драматичність викладу,

- радіо було важливим джерелом офіційних повідомлень,

- використання експертів у програмі створювало відчуття достовірності,

- використовувалися реальні назви місцевостей,

- пізнє підключення частини слухачів, що не дало їм змоги почути оголошення про початок радіопостановки.

Цікаво, що найбільш вивченим на сьогодні методом глобального управління стало введення хаосу, яке використовувалося досить часто: від військових до мирних операцій. Це пов’язано з відключенням раціонального сприйняття дійсності в такому випадку. Не менш частотним прийомом стає спирання на фальшиві цілі. Наприклад, під гаслом боротьби за екологію вводиться обмеження зростання населення, що загалом стало головною темою останніх десятиріч.

Великобританія взагалі відзначається інтересом до глобального управління. З неї, наприклад, виходять два засновники Римського клубу – вчені С. Цукерман і А. Кінг. Соллі Цукерман (див. його біографію) зацікавився державними проблемами ще під час війни. Тоді він став науковим директором вивчення стратегічних бомбардувань, у тому числі їхнього впливу на мораль. Його вважають піонером залучення науки до практику прийняття урядових рішень.

Він не тільки створює Римський клуб, з його подачі Британське Королівське товариство фінансує створення Міжнародного інституту прикладного системного аналізу у Відні, який став засобом передачі конфіденційної інформації між США і СРСР. І Римський клуб, і цей інститут є основними об’єктами досліджень у конспірологічній літературі (див., наприклад, публікацію: К. Черемних «Римский клуб и революция 1960-х»), як, до речі, і Тевістокський інститут теж.

Ще до війни Цукерман створює групу вчених, які повинні були займатися науковими розробками для майбутніх воєн. Саме звідси вийшла, наприклад, така нова наукова ділянка, як дослідження операцій. Нобелевський лауреат Л. Портер сказав про нього: найсильнішою стороною Цукермана «було застосування наукових методів до кожної проблеми, яка йому зустрічалася, причому більшість цих проблем звичайно навіть не розглядалися як наукові взагалі».

Джим Кейт присвятив Тевістоку одну з глав своєї книги під важливою для нас назвою «Контроль розуму, контроль світу» (Keith J. Mind control, world control. The encyclopedia of mind control. – Kempton, 1998). Він був відомим у США дослідником теорій заколоту, вважав, що і НЛО є результатом земних технологій, замаскованих ідеєю прибульців. У кінці життя він переходить до роботи з сайєнтологами, починає проходити майстер-курс із Аватару (це варіант тренінгу з розвитку психологічних здібностей, вигаданий Гаррі Пальмером).

Джим Кейт пише в своїй книзі: «Фактично одним із ранніх проектів нового світового порядку було створення Третього Рейху. Нацизм фактично не дуже відрізняється від філософії нового світового порядку, за винятком його акценту на німецькому націоналізмі». Стосовно Тевістоку він каже, що в основі його підходу лежить масонський принцип: порядок із хаосу – Ordo Ab Chao. Йдеться про руйнацію цільового суб’єкту до його репрограмування. Ерік Тріст із Тевістоку працював із тим, що здобуло в нього назву «соціотехнічні системи», він вживав термін «соціальна турбулентність», вважаючи, що серія травматичних шоків може дестабілізувати суспільство, занижуючи рівень його раціонального мислення. На тлі цих слів можемо згадати і перебудову.

Ерік. Тріст вважав ще в 1963 р., що світ увійшов у стадію «перманентної соціальної турбулентності», що дає можливість переходу до нової парадигми. В пам’яті при цьому відразу постає теорія перманентної революції Льва Троцького. Якщо порівняти ці два підходи, виявиться, що по суті вони спрямовані на одну й ту саму ціль – інтенсивну трансформацію соціосистеми. До речі, тільки в 2001 р. британська розвідка розсекретила деякі файли Троцького. Там є навіть кольорова ксерокопія його листівки до Чичеріна про його арешт у Мадриді перед поїздкою пароплавом до Нью-Йорка.

Тріст працював разом із Фредом Емері в системі Тевістока, одна з його статей так і зветься – «Соціотехнічні основи нового соціального порядку». Тут він пише такі слова: «Кожна велика депресія є потенційним творцем соціальної еволюції. Детальне вивчення сучасних революцій привело вчених до таких же висновків». Він вважає, що зміна системи випливає зі зміни цінностей, тобто культурної революції, яку проходить світ.

Емері також замислюється над змінами, що відбуваються в парадигмі навчання. Він вважає, що сьогодні ми маємо справу з епістеміологічною революцією – тим, як люди здобувають нові знання. Він акцентує, що сучасна система освіти не навчає, а засліплює студентів. В бюрократичному суспільстві саме це може бути стабілізуючим фактором. Він цитує в цьому місці цікаву фразу де Боно, що нечесно вчити людей думати, оскільки весь подальший час вони будуть працювати на фабриці, а думання робитиме їх незадоволеними життям. Цікаво, що підхід Емері порівнюють із підходом Бахтіна.

Спогади самого Тріста яскраво демонструють, що вчений зростає не тільки в оточенні книжок, а в оточенні інших учених. Людське спілкування справляє і більше враження, і більше формує особистість. У своїй роботі про культуру Тріст розрізняє психофізичні і психосоціальні феномени. Культурні феномени він розглядає як інструментарій у вимірі «ціль – засоби». Останнє, що слід додати, – Тевісток завжди був обов’язковим об’єктом конспірологічних роздумів. В будь-якому разі це піднімає його статус саме як прикладного центру.

Глобальне управління сьогодні реалізується за допомогою неформальних інституцій, куди входять багато формальних людей, що вийшли з уряду чи розвідки. Це все еліти з глобальними інтересами, для яких локальні інтереси власних народів уже стоять на другому місці. Це метод управління за допомогою корекції планів і управління порядком денним. Тут діє той самий метод бюрократичного підйому: якщо ти виконуєш свої функції добре, зможеш піднятися на наступну сходинку. Якщо в тебе немає наступної сходинки, тобі допоможуть із вирішенням твоїх проблем, які завжди існують.

Якщо ми подивимося на тих, хто взяв участь у червні 2011 р. в засіданні Більдерберзького клубу, нас можуть зацікавити такі персони (окрім Кіссінджера, Рокфеллера, Перла): голова банку Барклайс, директор американського Національного агентства безпеки, засновник «Амазону», міністри різних країн, голова «Нестле», керуючий Банком Канади, керуючий Національним банком Бельгії, голова «Кока-Коли», нинішній канцлер Австрії (рік народження – 1960), професор економіки, який у цьому році видав дослідження «Що буде після долара», засновник Facebook, засновник Linkedin, один із директорів Ernst & Young, федеральний канцлер Швейцарії (до речі, 1963 року народження), президент «Сіменс», головний редактор «Економіста», голова французького Інституту міжнародних відносин, російський олігарх О. Мордашов, власник «Северсталі», принц Норвегії, голова «Шелл», канадський професор із дивним поєднанням спеціалізацій (медицина і політичні науки), але все стає зрозумілим, коли з його біографії дізнаєшся, що він головував в організації «Медики без кордонів» в той час, коли вони отримали Нобелівську премію, голова банку «Райффайзен», виконавчий директор Google, голова Goldman Sachs, голова Всесвітнього банку, колишній голова всесвітнього банку Дж. Вулфенсон...

Як бачимо, пострадянський простір просто відсутній, за винятком єдиного представника Росії. Колись ці зустрічі виникли для налагодження європейсько-американського взаєморозуміння. Сьогодні це більше загальні проблем всього людства, але з погляду і з позиції найбагатших людей і країн світу.

Тематику дискусій розкрито на офіційному сайті Більдерберзьких зустрічей. Це такі виклики зростання: інновації і бюджетна дисципліна, євро і виклики Євросоюзу, роль економік, що розвиваються, соціальні мережі: зв’язаність і безпека, нові виклики Близького Сходу, зони конфліктів, демографічні виклики, Китай. З цього стає зрозумілл, чому там було так багато представників інтернет-компаній.

Це справді еліта, причому радше ділова, фінансова, оскільки урядовці представлені скоріше як колишні. Ця еліта може отримувати дивіденди від своєї правильної поведінки майже відразу. Наприклад, О. Мордашов отримав після цієї зустрічі 730 мільйонів доларів на модернізацію свого заводу в штаті Мічіган. Тобто потрібні контакти дають не лише нематеріальні, а й матеріальні результати.

Що стосується минулорічного засідання Більдерберга, то журналіст Дж. Такер, відомий своєю увагою до цієї неформальної організації, акцентує такі інтереси. Більдерберці висловили позитивне ставлення до можливих авіаударів по Ірану, їх непокоїть падіння євро, зміни в кліматі, для обговорення останнього питання було запрошено Білла Гейтса.

Ці неформальні структури управління акцентують політичне пробудження світу. Збігнев Бжезинський, який теж входить у Більдерберзький клуб, сказав про це у виступі на Раді з міжнародних відносин, що саме політичне пробудження разом із війною між елітами затримує прихід всесвітнього уряду. Він каже: «Вперше за всю історію людство політично прокинулося, і це зовсім нова реальність, цього не було раніше в більшій частині людської історії».

Є сучасні проекти управління всіма, що базуються на теоріях однієї людини. Наприклад, проект «Венера», пов’язаний з ім’ям Жака Фреска. Він вважає, що світ, побудований на грошах, приречений на загибель, слід будувати новий світ, що буде базуватися на ресурсах. Відповідно виникає й ідея, що ресурси планети Земля теж розраховані на конкретну кількість людей. Фреско так і каже: «Проект “Венера” будується на бажанні ліквідувати дисбаланс наших потреб і ресурсних можливостей планети». Тобто знову активується улюблена тема всіх варіантів світових урядів: людей багато, а їжі мало.

До речі, Фреско провадить у життя ще одну істину: думати – це привілей, не можна давати людям право висловлювати свої думки. В суспільстві майбутнього вони отримають доступ до фактів, а не до думок. У його варіанті майбутнього уряди теж не потрібні. При переході від економіки грошей до економіки ресурсів ще будуть потрібні експерти, які повинні відновити природу в її більш-менш первинному стані.

Загалом оцінка його проекту лежить у словах, що стосуються якраз управління масовою свідомістю: «В цілому система базується, якщо все це спростити, на промиванні мозків усього населення світу, притримуючись розуміння Фреска стосовно того, чого “вимагає” наука. Критики кажуть, що його ідеї нагадують спроби Мао з перевиховання населення Китаю за допомогою його Малої Червоної Книжки і зусилля Леніна і Пол Пота впливати на власне населення, за винятком того, що Фреско вірить, що він зможе примусити світ без сили».

Фреско системно провадить у життя свою «утопію», до речі, він її реалізує і в фізичному просторі у Флориді. А словами це описується так: «Кібернетика, технології, глобальна взаємодія – це лише інструменти. Питання в тому, хто і з якими намірами буде їх використовувати. Факт у тому­100, що суперпросунуті комп'ютери можуть науково обґрунтувати будь-яку дію. Для мене сьогодні очевидно, що в кінці ХХІ сторіччя велику роль у прийнятті рішень відіграватимуть чіткі розрахунки, що базуються на логіці і знанні в найширшому розумінні цього слова. Людський фактор відійде на другий план».

Плани зі створення єдиного глобального управління не є тільки планами. Адже все одно ми поступово перейшли під єдиний дах. Фізично розділені кордонами, ми маємо якщо не спільний, то квазіспільні інформаційний і віртуальний простори. Наприклад, якщо європейське кіно становить 15% показу в європейських кінотеатрах, то це і є спільним простором. Україна взагалі не виробляє власної кінопродукції, а коли і виробляє, то досить важко відшукати глядача, який би її бачив.

Утримання інформаційного та віртуального просторів дають такі результати завдяки насадженню єдиної парадигми:

- порядок денний: всі живуть за єдиним порядком денним (варіант глобального села Маклюена),

- власні проблеми: власні проблеми часто відступають убік через активну трансляцію чужих проблем,

- власні герої: власні герої давно відійшли убік, прикладом чого є Гаррі Поттер, який замінив національних дитячих героїв,

- чужі моделі для майбутнього: часто ми психологічно виявляємося втягнутими в чужі події, наприклад, проблема неспокою в Лондоні чи вибуху в Норвегії, які не тільки починають довго обговорюватися, а й через це слугують моделями для оцінки наступних подій.

Масові комунікації тільки створюють враження, ніби вони збуджують масову свідомість розповідями про цунамі чи про заворушення у європейських столицях. Насправді вони її заспокоюють. Адже такі повідомлення принципово описують чужі події, а в кожній країні глядачі бачать більше своїх позитивних подій, ніж негативних. Навіть зміни клімату не стали предметом реального обговорення.

Українські новини – це в першу чергу політичні новини. Навіть на відпускний період, коли парламент і «Свободи слова» зниклі з екранів, було знайдено «замінник» – суди над сьогоднішніми опозиціонерами – вчорашньою владою. Це автоматично стало такою ж політичною подією, як і засідання парламенту до цього. Тему №1 було знайдено й на літо. А потім буде осінь із парламентом, потім чергові вибори. І весь час створюється відчуття майбутніх змін. Та незалежно від виборів ситуація в цілому залишається незмінною. Пани чубляться то в парламенті, то в судах, забувши про свій електорат.

Кіно і телебачення навіть не формують, а трамбують у наші голови єдиний порядок денний. І твориться він поза межами країни. Лише СРСР мав право на власний порядок, навіть про Китай сьогодні так сказати не можна. Ми весь час живемо чужими проблемами, а свої ніхто не збирається вирішувати. Це створює певну «капсуляцію» свідомості, коли населення починає відвертатися не лише від політичних проблем, а й від телевізора. Щоби врятувати ситуацію, «верхи» постійно збільшують розважальний компонент телебачення.

Глобальне управління – це політичне управління, бо економічне управління вже й так існує. Але його справді важко застосувати в прямому вигляді, оскільки це викличе сильний спротив, тому всі дії проходять поки що в опосередкованому вигляді. Полегшує це управління й те, що ситуації в сьогоднішньому глобалізованому світі досить легко переходять з країни в країну. Яскравим прикладом стали арабські революції, які потім реалізувалися і в ізраїльських протестних демонстраціях. Або після лондонського безладу, що домінував на екранах, Філадельфія в штаті Пенсильванія раптово вводить щось на зразок «комендантської години» для дітей до 18 років. Це перенесення як нової протестної поведінки, так і антипротестних засобів із країни в країну.

Глобальне управління може бути опосередкованим – за допомогою людей, а не інститутів – оскільки воно діє в різних часових проміжках. Це стратегічне управління, в той час як уряди в основному працюють у режимі тактичного управління. Особливо збільшується його роль у періоди нестабільності (економічної чи політичної), оскільки тоді уряди взагалі повністю працюють у режимі виконання нагальних завдань. І сьогодні не в одній країні, а по всьому світу настав саме такий час