Сьогодні журналісти в Україні працюють у складних умовах і часто ризикують своїм життям. Разом з тим роль ЗМІ в забезпеченні миру та стабільності в країні дуже велика. Комітет міністрів ради Європи кілька років тому виробив рекомендації щодо роботи медіа та захисту свободи слова в кризові часи. Ми публікуємо цей документ повністю, зважаючи на його актуальність для України сьогодні.

1005 засідання – 26 вересня 2007 року

Додаток 11

(пункт 5.3)

Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи «Про захист свободи вираженняпоглядів та інформації в кризові часи»

(Ухвалені Комітетом міністрів 26 вересня 2007 року на 1005 засіданні заступників міністрів)

Преамбула

Комітет міністрів,

1.            Наголошуючи на тому, що свобода вираження поглядів, інформації та свобода ЗМІ мають вирішальне значення для функціонування справжнього демократичного суспільства;

2.            Підтверджуючи, що стаття 10 Європейської Конвенції про права людини (ETS №5) та відповідна практика Європейського суду з прав людини залишаються основоположними стандартами у сфері реалізації права на свободу вираження поглядів та інформації;

3.            З глибокою стурбованістю тим фактом, що кризові ситуації, спричинені війнами та терористичними актами, є дотепер широко поширеним явищем, яке становить серйозну загрозу для життя та свободи людини, а також тим, що влада може вдаватися до запровадження надмірних обмежень на реалізацію даного права заради збереження суспільства;

4.            Засуджуючи убивства та інші напади на працівників ЗМІ й нагадуючи про свою Рекомендацію № R (96) 4 про захист журналістів у ситуаціях конфліктів та напруги;

5.            Нагадуючи про Резолюцію№ 1 про свободу вираження поглядів та інформаціїв кризові часи, прийняту міністрами держав, які брали участь у 7 Європейській конференції міністрів з питань політики щодо ЗМІ (м. Київ, 10-11 березня 2005 року);

6.            З урахуванням положень Резолюції № 1535 (2007) та Рекомендації 1783 (2007) Парламентської Асамблеї Ради Європи про загрози життю журналістів і свободі висловлювання ними своїх поглядів;

7.            Вітаючи Резолюцію 1738 (2006) Ради безпеки Організації Об’єднаних Націй, якою засуджуються напади на працівників ЗМІв конфліктних ситуаціях та визнається нагальність і необхідність заходів, спрямованих на захист цих працівників;

8.            Підкреслюючи значення діалогу та співпраці між державними органами, працівниками ЗМІ та громадянським суспільством, які можуть сприяти зусиллям, спрямованим на гарантування свободи вираження поглядів та інформації в кризові часи;

9.            З переконанням у тому, що не лише висвітлення у ЗМІ шляхом надання достовірної, своєчасної та вичерпної інформації може мати вирішальне значення в кризовий час, але також у тому, що працівники ЗМІ можуть робити позитивний внесок у запобігання або врегулювання окремих кризових ситуацій шляхом дотримання найвищих фахових стандартів і сприяння становленню культури толерантності й розуміння між різними групами в суспільстві,

10.          Ухвалює наступні рекомендації, що продовжують та доповнюють«Рекомендацій стосовно прав людини та боротьби з тероризмом», ухвалені 11 липня 2002 року, і запрошує держави-члени забезпечувати їхнє широке поширення й дотримання всіма відповідними органами.

I.          Визначення термінів

1.            Які вживаються в цих рекомендаціях

-           термін «криза»: війна, терористичні акти, природні й техногенні катастрофи (без обмеження ними), тобто ситуації, які загрожують свободі вираження поглядів та інформації (наприклад, при її обмеженні в цілях безпеки);

-           термін «працівники ЗМІ»: всі особи, які беруть участь у зборі, обробці та розповсюдженні інформації для ЗМІ.  Сюди також належать оператори й фотографи, та технічний персонал, наприклад, водії й перекладачі.

II.         Умови роботи працівників ЗМІ в кризові часи

Особиста безпека

2.            Держави-члени повинні забезпечувати безпеку працівників як вітчизняних, так і закордонних ЗМІ в максимально можливому обсязі.  Водночас, держави-члени не повинні зайвий раз обмежувати в правах працівників ЗМІ (наприклад, у праві на свободу пересування та доступу до інформації) під приводом необхідності гарантувати безпеку.

3.            Компетентні органи повинні оперативно й ретельно розслідувати вбивства та інші напади на працівників ЗМІ. У відповідних випадках правопорушники повинні притягуватися до відповідальності  в прозорому та негайному порядку.

4.            Держави-члени повинні вимагати від військових та цивільних органів, відповідальних за врегулювання кризових ситуацій, втілення практичних кроків, спрямованих на сприяння розумінню та зв’язкам з працівниками ЗМІ, які висвітлюють такі ситуації.

5.            Навчальні заклади для журналістів, професійні об’єднання та ЗМІ заохочуються до організації відповідної загальної та спеціалізованої підготовки працівників ЗМІ.

6.            Роботодавці повинні намагатися забезпечувати якомога кращий захист працівниківЗМІ у разі небезпеки під час виконання ними своїх завдань, організовувати підготовку, забезпечувати їх технічними засобами безпеки, надавати практичні консультації.  Вони також повинні пропонувати працівникам відповідне страхування ризиків фізичної недоторканності. Міжнародні журналістські організації можуть розглядати питання створення системи страхування позаштатних працівників ЗМІ, які висвітлюють кризові ситуації.

7.            Працівники ЗМІ, які видворяються за межі зон з обмеженим доступом за недотримання національного й міжнародного права, які в своїх репортажах підбурюють до насильства чи ненависті або поширюють пропагандистські заяви сторін, що воюють, повинні супроводжуватися представниками військових сил до нейтральної та безпечної території, країни чи посольства.

Свобода пересування і доступ до інформації

8.            Держави-члени повинні гарантувати працівникам ЗМІ свободу пересування й доступ до інформації в кризові часи.  Для цього органи, відповідальні за врегулювання кризових ситуацій, повинні дозволяти працівникам ЗМІ, акредитованим своїми організаціями, доступ на охоплену кризою територію.

9.            У відповідних випадках мають бути задіяні системи акредитації працівників ЗМІ, які висвітлюють кризові ситуації, згідно з Принципом 11 Додатку до Рекомендації Комітету міністрів державам-членам про захист журналістів в ситуаціях конфліктів й напруги № R (96) 4.

10.          Якщо акредитація вимагається національним законодавством, вона повинна надаватися всім без винятку працівникам ЗМІ за чіткою й прискореною процедурою без бюрократичних перепон.

11.          Військові та цивільні органи, відповідальні за врегулювання кризових ситуацій, повинні регулярно надавати інформацію всім працівникам ЗМІ, які висвітлюють події, шляхом організації брифінгів, прес-конференцій, виїздів представників преси на місця чи в інший належний спосіб.  За можливості ці органи повинні організувати інформаційний центр під охороною, обладнаний необхідною для працівників ЗМІ технікою.

12.          Компетентні органи держав-членів повинні надавати інформацію всім працівникам ЗМІ нарівні та без дискримінації.  Журналісти, які працюють при відповідних організаціях, не повинні мати більший за інших доступ до інформації, крім тих випадків, коли така перевага природнім шляхом зумовлена їхнім прикомандируванням до військових частин.

III.        Захист журналістських джерел інформації та журналістських матеріалів

13.          Держави-члени повинні захищати право журналістів не розкривати свої джерела інформації згідно з Рекомендацією № R (2000) 7 Комітету міністрів на дану тему. Держави-члени повинні запроваджувати у внутрішнє законодавство й практику, як мінімум, додані до цієї рекомендації принципи.

14.          З огляду, серед іншого,на забезпечення їхньої безпеки, правоохоронні органи не повинні вимагати від працівників ЗМІ передавати їм інформацію або матеріали (наприклад, нотатки, фотографії, аудіо та відеозаписи), зібрані в контексті висвітлення кризових ситуацій, і такі матеріали не повинні підлягати вилученню з метою використання в судовому провадженні.  Будь-яким виняткам з цього принципу повинна надаватися рішуча відсіч згідно з вимогами статті 10 Європейської Конвенції про права людини та відповідною практикою Європейського суду з прав людини.

IV.        Гарантії від зловживань у сфері застосування законодавства про дифамацію

15.          В кризові часи держави-члени не повинні допускати зловживань у сфері застосування законодавства про наклеп і дифамацію, обмежуючи в такий спосіб свободу вираження поглядів.  Зокрема, держави-члени не повинні погрожувати працівникам ЗМІ судом або непропорційними санкціями за справами про наклеп і дифамацію.

16.          Відповідні органи не повинні порушувати проти працівників ЗМІ справи про наклеп і дифамацію під приводом законних в інших ситуаціях цілей і втручатися в такий спосіб у їхню свободу вираження поглядів.

V.         Гарантії від неправомірних обмежень у сфері свободи вираження поглядів та інформації й маніпулювання громадською думкою

17.          Держави-члени не повинні обмежувати доступ громадян до інформації в кризові часи та виходити за межі обмежень, передбачениху статті 10 Європейської Конвенції про права людини й розтлумачених у практиці Європейського суду з прав людини.

18.          Держави-члени повинні завжди пам’ятати про те, що вільний доступ до інформації може допомагати в пошукові ефективного вирішення кризи та розкритті порушень, які можуть мати місце.  У відповідь на законну потребу в інформації в ситуаціях, які викликають глибоку стурбованість громадян, органи державної влади повинні гарантувати вільний доступ громадян разом зі ЗМІ до інформації.

19.          Держави-члени не повинні запроваджувати в кризові часи обмеження на свободу вираження поглядів та інформації на невиразних умовах. Підбурюванням до насильства та порушення громадського порядку потрібно надавати пропорційне та чітке визначення.

20.          Міжнародні й національні суди повинні завжди зважувати законну потребу громадян в отриманні повної інформації відносно необхідності захищати доброчесне судочинство.

21.          Держави-члени повинні невпинно прагнути підтримувати сприятливе середовище, яке відповідає стандартам Ради Європи, для забезпечення функціонування незалежних та професійних ЗМІ, і це особливо стосується кризових ситуацій. У цьому відношенні слід вдаватися до спеціальних заходів на підтримку громадських ЗМІ, які виступають надійним джерелом інформації та чинником суспільного єднання й розуміння між різними групами в суспільстві.

22.          Держави-члени повинні передбачити кримінальну або адміністративну відповідальність посадових осіб за спроби маніпулювання (і в тому числі – через ЗМІ) громадською думкою, використовуючи її особливу вразливість у кризові часи.

VI.        Обов’язки працівників ЗМІ

23.          Працівники ЗМІ повинні дотримуватися найвищих професійних і етичних стандартів, і найдужче в кризові часи, пам’ятаючи про свій особливий обов’язок надання громадянам у кризових ситуаціях своєчасної, заснованої на фактах, достовірної й вичерпної інформації, водночас зважаючи на права інших громадян, тонкощі їхнього сприйняття, непевність та страх, які вони можуть відчувати.

24.          Якщо необхідно мати систему прикомандирування журналістів, і журналісти вирішують нею скористатися, їм рекомендується чітко про це повідомляти у своїх репортажах і зазначати своє джерело інформації.

25.          Саморегулювання як найбільш належний механізм забезпечення відповідального та професійного ставлення працівників ЗМІ до виконання своїх обов’язків має бути якнайбільш дієвим у кризові часи.  В цьому відношенні як на регіональному, так і на європейському рівнях заохочується співпраця між саморегульованими органами. Держави-члени, професійні організації журналістів, інші відповідні громадські організації та ЗМІ мають сприяти організації такої співпраці та надавати подальшу допомогу у відповідних випадках.

26.          Працівникам ЗМІ рекомендується враховувати у своїй роботі Рекомендації Комітету міністрів державам-членам № R (97) 21 щодо ЗМІ та сприяння культурі толерантності, а також застосовувати, як мінімум, професійні процедури, окреслені в додатку до цієї Рекомендації.

VII.       Діалог і співпраця

27.          Державні органи, організації ЗМІ, національні чи міжнародні державні й недержавні організації повинні намагатися забезпечувати в кризові часи захист свободи вираження поглядів та інформації шляхом діалогу та співпраці.

28.          На національному рівні відповідні зацікавлені сторони – державні органи, органи регулювання, недержавні організації та ЗМІ включно з власниками, видавцями й редакторами – могли б розглядати питання створення добровільних форумів з метою сприяння шляхом діалогу реалізації права на свободу вираження поглядів та інформації в кризові часи.

29.          Працівники ЗМІ заохочуються до прямої або через свої представницькі організації участі в конструктивному діалозі з державними органами в кризових ситуаціях.

30.          Недержавні організації, зокрема ті, що спеціалізуються на спостереженні, запрошуються до участі в забезпеченні свободи вираження поглядів та інформаціїв кризові часи шляхом, наприклад:

-           створення гарячих ліній для консультацій та повідомлень про переслідування журналістів та інших порушеньправа на свободу вираження поглядів та інформації;

-           надання підтримки працівникам ЗМІ у разі подання позовів проти них до суду або виникнення проблем з державними органами у зв’язку з їхньою діяльністю, включно з наданням безоплатної юридичної допомоги у відповідних випадках;

-           співпраці з Радою Європи та іншими відповідними організаціями з метою сприяння обміну інформацією та ефективного моніторингу можливих порушень.

31.          Державні й недержавні донорські установи всіляко заохочуються до внесення питань розвитку ЗМІ й допомоги ЗМІ до своїх стратегії запобігання, врегулювання та усунення наслідків конфліктів.