Як медіа мають чинити, якщо герої їхніх ефірів чи публікацій роблять сепаратистські заяви – це питання як ніколи актуальне сьогодні. Тим більше, в ситуації, коли такі заяви виголошують кандидати у президенти. Адже, з одного боку, такі політики як Царьов чи Добкін є кандидатами в президенти і їм має надаватися ефірний час. З іншого – Царьов заявляв, що він зробить усе, щоб зірвати вибори, і казав, що готовий стати лідером сепаратистів. Наскільки правомірно публікувати й транслювати подібні заяви від політиків та інших осіб? Про це MediaSapiens запитав у юристів.

Тетяна Фоміна, юрист, Незалежна асоціація телерадіомовників:

– Тетяно, чи повинні журналісти, на вашу думку, надавати слово тим політикам, які роблять сеператистські заяви, в тому числі кандидатам у президенти?

– Люди мають знати, що відбувається в суспільстві, які настрої панують серед певної частини суспільства. Якщо в діях кандидатів чи інших політиків є склад злочину, зокрема, посягання на територіальну цілісність держави, то допомагати цим політикам у складі злочину ЗМІ не повинні. Але у виступах Царьова чи Добкіна, принаймні тих, що я чула у ЗМІ, поки що я не побачила порушення Кримінального кодексу. Питання федералізації, яке вони постійно порушують у своїх заявах, не є кримінально караним, адже може бути така частина суспільства, яка вважає, що федералізація – це кращий устрій, ніж унітарний. Потрібно розуміти, що таке посягання на територіальну цілісність. Якщо хтось буде казати «давайте віддамо Донецьку область Росії» – то це вже дійсно буде злочином, а поки що вони постійно повторюють питання про те, в якому устрої краще жити, тут злочину немає. Потрібні дуже серйозні заяви і дії кандидатів та інших осіб, аби вони склали злочин – і тоді ЗМІ мали б фільтрувати їхні виступи. У прямому ефірі ЗМІ взагалі  не несуть відповідальності за те, що скаже особа – це неможливо передбачити.

– А якщо йдеться про коментар у пресі чи інтернет-сайті, в якому є справжній сепаратистський заклик, на кшталт «віддамо Донецьку область Росії»?

– Загалом тут справді можливий склад злочину, передбаченого статтею 110 Кримінального Кодексу України, в якій передбачена відповідальність за «умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій». Але тут теж потрібен більш глибинний аналіз цієї статті. Тобто має бути саме заклик до дії, а не просто точка зору – наприклад, про те, що якась область має знаходитися в іншій країні.

– Якщо у ЗМІ з’явилася така заява – яка процедура притягнення до відповідальності?

– Є Кримінальний кодекс із вичерпним переліком дій, за які має бути кримінальна відповідальність. Будь-який громадянин може звернутися до правоохоронних органів, якщо вважає, що десь є склад злочину, в тому числі в повідомленні ЗМІ. Або ж правоохоронні органи за власної ініціативи починають розслідування, в ході якого встановлюється, чи були вчиненні дії, які охоплюються Кримінальним кодексом, чи є вина особи, які мотиви. Потім справа передається до суду, і суд вирішує, чи достатньо доказів. Потрібно довести склад злочину.

Встановлення вини – тобто чи прагнула особа досягти певного результату – тісно пов’язане з питанням відповідальності медіа в таких випадках. Тобто, журналіст несе відповідальність, якщо він є пособником: якщо він навмисне поширював саме ці заклики, щоб донести до якомога більшої кількості людей, якщо хотів допомогти виконавцю досягти його цілей по зміні територіальних меж. Але повторюю, що для цього має бути доведений склад злочину певної заяви.

Тут можна згадати вимкнення російських каналів – як юрист я не бачила в сюжетах закликів до сепаратизму. Сепаратизм – це взагалі не юридичне поняття, це побутова назва. Те саме з поваленням конституційного ладу – кримінально караним є заклик до насильницького повалення ладу. За фрази на кшталт «геть злочинців» (за які старий уряд намагався порушувати справи проти тодішньої опозиції) не можна притягати до відповідальності; інша справа, якби звучала заява «беріть у руки автомати та йдіть проти влади». На російських каналах виступають одіозні політики, Жириновський дозволяє собі такі виступи – які можна називати як клоунськими, так і загрозливими, але його треба сприймати відповідним чином. Як населення сприйматиме його виступи – залежить від  розвитку та освіти, але суспільство повинно мати доступ до будь-якої інформації, знати, що коїться в сусідній державі.

Журналіст має показувати настрої різних частин суспільства. Я думаю, свобода слова має переважати над бажанням деяких людей відгородити частину суспільства від інформації, яку вважає загрозливою. Люди мають право отримувати різну інформацію, окрім дуже невеликого прошарку інформації, поширення якої справді тягне за собою кримінальну відповідальність.

Людмила Опришко, медіаюрист, ІРРП:

– Людмило, чи повинні журналісти, на вашу думку, надавати слово тим політикам, які роблять сеператистські заяви, в тому числі кандидатам у президенти?

– Закон про вибори передбачає, що всім кандидатам у президенти має бути забезпечено рівний доступ до ЗМІ. До того часу, поки, наприклад, Царьов є кандидатом у президенти, йому необхідно надавати такий самий доступ, як і іншим – це загальні правила. Якщо йдеться про політичну рекламу та передвиборну агітацію, то тут у законі про вибори президента є пряма заборона, що матеріали сепаратистського характеру не повинні розміщуватися у ЗМІ. Тобто, рекламу чи агітацію, що спрямована на розкол країни, порушення територіальної цілісності – розміщувати не можна.

Інше питання, якщо кандидат у президенти приходить на якийсь захід чи ток-шоу, і в прямому ефірі робить заяви, спрямовані на порушення територіальної цілісності. Журналіст на це може звернути увагу, але далі вже компетенція правоохоронних органів – порушувати справи, притягати до відповідальності. В прямому ефірі журналіст не може відповідати за зміст заяв. Він може звертати увагу, робити зауваження. Можна перед програмою попереджати спікерів, що неприпустимо робити сепаратистські заяви і що це заборонено законом, у тому числі для кандидатів у президенти. Якщо йдеться про попередні матеріали – такі як реклама, то тут, як я вже сказала, інша ситуація.

– А якщо йдеться про коментар у пресі чи на інтернет-сайті, в якому є сепаратистський заклик?

– Журналіст має добросовісно передати сказане – не додавати нічого від себе, не підсилювати. Тут буде питання до правоохоронних органів, щоб вони вживали заходів до людини, яка робить ці заяви. Якщо говорити не про правове поле, а про громадянську позицію журналіста, то треба зважено подавати коментарі, щоб не складалося враження, що журналісти навмисне поширюють таке. Журналіст може, наприклад, взяти коментар у прокурора, щоб дізнатися, чи порушено справу, чи містять такі заклики склад злочину тощо.