Щоразу, буваючи на гостинах у рідних на Черкащині (а трапляється це десь двічі на місяць), обов’язково уважно переглядаю газету під назвою «Вечірні Черкаси». Познайомилася з цим виданням не сказати щоб дуже давно, хоча виходить воно аж з 1993 року. За ці 17 років потужно стартувало, але й безславно зникло стільки газет і журналів, що сам факт неймовірного довгожительства на ринку обласного тижневика гідний подиву. За даними  ТNS Ukraine, у 2008 році аудиторія читачів «Вечірніх Черкас» становила 200 000, у місті Черкаси – 130 000. За тими ж даними, тираж газети був 68 тисяч примірників. Свіжіших даних знайти не вдалося, але головний редактор однієї зі всеукраїнських газет у приватній розмові назвав цифру 42 тисячі. Погодьтеся, в нинішніх, геть несприятливих для паперових видань умовах, коли перманентно зростають ціни на папір та поліграфічні послуги, це дуже непогана цифра.

У чому заковика? Чому, коли навіть колись успішні столичні і всеукраїнські газети або ж ледь животіють, або ж просто тонуть у хвилях нескінченної кризи, провінційне видання справляє враження корабля, який пройшов усі випробування в «боротьбі за живучість» і виробив рецепти «непотоплюваності»? Звідки така кількість реклами, про яку можуть лише мріяти центральні україномовні газети? Це при тому, що рекламний відділ «Вечірніх Черкас» ніколи не лукавить із читачем і всі замовні матеріали чесно позначає літерою «Р». А під час виборів і поготів – усі сторінки під рубрикою «Політика» йшли тільки на правах реклами. Хоча столичні видання грішили і грішать такою джинсою, що навіть професіоналам доводиться довго розбиратися, де замовний матеріал, а де – ні.

Успіх цієї газети, як на мене, починався з одного рядка у вихідних даних: «Засновник – трудовий колектив газети “Черкаси”». Звісно, що на початку 90-х, коли свободою можна було ненароком і похлинутися, такий хід у газетярів був дуже популярним. Але згодом увійшли в моду всілякі ТОВ та ЗАТ, у яких обов’язково були господарі (не важливо, замасковані чи ні). А вони, будучи в своєму праві, вимагали в той чи інший спосіб відпрацьовувати власні інвестиції. Подеколи – надзвичайно солідні. Трудовий колектив як засновник видання апріорі не має великих грошей. Зате все, що заробить, витрачає на себе – зарплати працівників та розвиток виробництва.

Ще один дуже важливий момент для провінційної преси – такі газети (щоправда, це більше стосується тих із них, які до 1991 року були органами місцевої влади) дуже полюбляють підбирати під себе муніципальні можновладці, спокушаючи журналістів статусом держслужбовця та великим бюджетом. І все це – за «малесеньку» послугу: щономера давати офіційну інформацію на кшталт звітів із сесій місцевих рад чи засідань міськ(рай)виконкомів. Ну, і як же без цього, – необмежено уславляти місцевих чиновників.

Не знаю, чи надходили подібні пропозиції редакції «Вечірніх Черкас», але, судячи з усього, їм удалося відбитися. Бо на сторінках газети якщо й є вдячні слова, то надзвичайно рідко і в якості платного оголошення (як-от, подяка депутату облради від педколективу та батьків учнів сільської школи за те, що той допоміг із артезіанською свердловиною).

З міськими ж та обласними органами «Вечірка» не церемониться. Це не означає, втім, що газета обливає їх брудом. Журналісти подають інформацію про діяльність чиновників так, що читач може сам зробити цілком адекватні висновки: приміром, якщо мер поїхав у відпустку до Норвегії, журналісти відстежують його пересування за «мерським» блогом і подають уривки з нього в газеті. Читачам при цьому дозволяється коментувати ті дописи на сторінках газети.

Ще одна форма інформування про чергові кроки влади – рубрика під назвою «Три запитання». Відповіді на них дають чиновники, правники, податківці та інші.

Якщо більшість місцевої преси давно поглинули регіонали з їхньою «єдино правильною точкою зору», то у «Вечірніх Черкасах» надають трибуну й опонентам партії влади. Останні можуть висловитися в рубриці «Позиція».

Аналітика в газеті представлена в стилі авторської колонки, до якої жоден юрист не підкопається, бо все це – оціночні судження, дозволені Законом про ЗМІ.

Назагал створюється враження, що журналісти добре уявляють собі аудиторію видання: це звичайні, чи, як то кажуть, пересічні мешканці регіону, де воно розповсюджується. Відтак у редакції уникають псевдоінтелектуальних текстів, а пишуть мовою, зрозумілою всім, від селян із глибинки до професорів Черкаського національного університету. І охоплюють проблеми, які можуть бути цікавими однаково всім їм.

Заголовки, що впадають в око, зручна верстка, постійні рубрики та підрубрики – все це працює на те, щоб кожен читач одразу ж знайшов саме те, що його цікавить. Хтось чекає нового випуску «Кулінарії», хтось – «Криміналу», а ще хтось мліє від «Дозвілля».

Одне слово, враження таке, що редакція «Вечірки» (дуже нечисленна) втілила в життя модель майже ідеальної місцевої газети за підручником для студентів факультетів журналістики.

Ще одне, чого ніяк не можна оминути, пишучи про успішність регіональної газети. Це грамотний поділ кожного номера на окремі блоки-додатки. Всі вони – «Гроші», «Авто», «Ваш дім» і телепрограма – містять утилітарну інформацію, яка, власне, лише одна й потрібна споживачеві. Ну, і рекламу, звісно ж! Котра ніколи зайвою не буває, а навпаки, свідчить про довіру до видання. Рекламодавці ж бо люди прості – вони несуть свої блочки чи класіфайди туди, де з них не просто візьмуть гроші (хай і невеликі!), а ще й обов’язково донесуть ті оголошення до читача. Таким чином гарантуючи, що бодай хтось із них на рекламу зреагує.

Приклад «Вечірніх Черкас» показує: аби стати успішним виданням у своїй ніші, зовсім не обов’язково лягати під якусь із політичних сил, хай навіть найпотужнішу. Тим часом, столичним колегам черкащан, напевне, не хочеться йти тяжким шляхом прозорості й виваженості в позиціях. Вони хочуть усього й одразу. А тому часто-густо програють усе, що ставлять на карту.