Українські фронти інформаційної війни
Одним із факторів дестабілізації, котрий роз’їдав українське суспільство зсередини під час майдану, була політична провладна джинса. Із завищеними кількостями учасників мітингів на антимайданах, із відредагованими світлинами, в яких збільшували натовп і прапори над ним, але чомусь ці прапори всі однаково стриміли чи майоріли; зі штампованими в радянському дусі слоганами й пафосними заявами. Причому якщо в деяких друкованих ЗМІ кількість замовних матеріалів ще можна було зіставити з виваженими редакторськими репортажами і статтями, то, приміром, на радіо – іноді випуск новин повністю був або проплачений, або незбалансований у бік провладності.
Радіо-диверсанти, або «большеновостейнет!»
Служба новин Business Radio Group, до якої входять чи не наймасовіші в країні ФМ-станції «Шансон» і «Шарманка», а також київська хвиля «Ренесанс», постійно транслювали думки від КПУ та Медведчука, такі «новини» могли тривати по півтори хвилини і вкупі забивали новинний блок. Тепер, слухаючи їхні новини, можна, приміром, дізнатися, який статут буде у «федерального міста Севастополь» при новому путінському порядку – без жодної підв’язки про очевидну окупацію іноземною державою української території, факту невизнання підписаного в Москві Путіним із його маріонетками «договору» – мовби чуємо ці новини не в країні, в якої анексовано територію, а в країні, котра пішла «визволяти». Зауважу, українською мовою.
«Ретро-ФМ», частку в якому на початку 2013 року Петро Порошенко продав УМХ, який згодом перекочував до Курченка, після перших смертей у січні 2014 року повідомляла, приміром, про таке: 1) закони, прийняті 16 січня, відповідають європейським нормам – заявили у МЗС; 2) спростування МОЗ Раїси Богатирьової про те, що інформація, «поширена низкою ЗМІ» про зменшення фінансування онкологічних хворих, не відповідає дійсності (джинса МОЗ); 3) засідання в Переяславі з нагоди ювілею Переяславської Ради – учасники звернулися до президента України не підписувати угоду з ЄС та встановити 18 січня державним святом (найімовірніше, джинса від «Українського вибору», в «КП в Украине» ми мали статтю самого Медведчука на цю ж тему). «Больше новостей нет!» – проінформував радісно жіночий голос, після чого ефемка перевела увагу слухачів на російську попсу. Зважаючи на те, що ФМ-станції вважаються чомусь не вартими уваги поважних експертів, через них у вуха тисяч українців, передусім тих, хто за кермом, і навколо них (пасажири автобусів і маршруток), пропаганда вливалася нескінченним потоком.
Корупція викривлює дійсність у пресі
Після втечі Януковича й тимчасової відсутності в країні нового дієвого уряду джинса себе віднайшла у новій ролі – втішальника. Зокрема, згідно звіту моніторингу джинси Інституту масової інформації за лютий 2014 року, цей засіб просування інформації використали Комуністична партія України – для переконування населення в тому, що воно, населення, не зацікавлене в розпуску цієї політичної сили. У матеріалі під заголовком «Политолог: украинцы не заинтересованы в запрете КПУ» (сайт «Обозреватель») використано як експертний коментар Андрія Золотарьова, який, за інформацією сайту «Главком», був одним із головних консультантів комуністів на минулих парламентських виборах: «Политтехнолог Андрей Золотарев был одним из основных идеологов прошлогодней предвыборной кампании Компартии "Вернем страну народу", признанной экспертами одной из самых технологичных. Он и сейчас продолжает консультирование Петра Симоненко и К°». Також КПУ «била на жалісливість» через публікації про нібито цензуру нової влади, а також про чи то погрози, чи то спроби захопити редакцію «Голос.ua», що належить дружині Симоненка Оксані Ващенко, чи нібито про ймовірність спалення їхнього з Петром Миколайовичем дому.
Один із затятих джинсувальників періоду влади Януковича Микола Присяжнюк («правительственный долгожитель») у власній джинсі на УНІАН, названій ексклюзивним інтерв’ю, переконує читачів, що може бути корисний новій владі: «Я сторонник того, что любой министр не должен быть политиком. Я за то, чтобы министры были аполитичны, были менеджерами. Поэтому скажу так: если мне предложат министерский портфель, я с большим удовольствием буду продолжать эту работу».
За дивним збігом обставин за день до цього інтерв’ю (25 лютого) на сайті «Обозреватель» виходить коментар Вадима Карасьова, у якому той стверджує, що єдиним міністром, який заслуговує залишитися в новому уряді, є Присяжнюк: «Аграрный сектор – это единственный сектор, который давал экономический прирост и фактически спас рост ВВП. Сегодня аграрный сектор спасает экономику страны». А 27 лютого у «Фактах» Присяжнюк запевнив усіх, що весна іде за планом і «никаких угроз относительно срыва весенне-полевых работ, относительно дефицита топлива или нехватки удобрений для их проведения нет». Окрім Карасьова, підтвердити геніальність Присяжнюка на цій посаді погодився історик і політтехнолог Кость Бондаренко та директор Студії комунікацій Politlab Світлана Кушнір… Присяжнюк, нагадаю, спершу – слідом за шефом із Межигір’я – переконував у правильності європейської інтеграції, а потім – слідом за ним же – заперечував її необхідність, по флюгеру (залежно від інтересів «Сім’ї») заявляв про необхідність квот на вивезення зерна і, навпаки, про потребу їх скасування (сайт «Агробізнес» це називав так: «Для характеристики ситуації загалом найбільше підходить слово “бардак”»).
Джинса продовжує спотворювати реальний образ того, що відбувається. В реальності Віктор Медведчук є кумом Путіна, засідає з ним поруч із іншими президентами СНД як рівня, живе в будинку на кримському березі Чорного моря, а в джинсі виступає за єдність країни, проти дестабілізації ситуації у Криму та звинувачує Верховну Раду у розпалюванні напруги поміж регіонами.
Як побороти домінування прихованого заробітку над контентом
З джинсою в новій Україні потрібно боротися на системному рівні, не залишаючи без уваги жоден із її виявів. По-перше, на медіа, що розміщують джинсу, тиснути можуть самі рекламодавці. Позаяк джинса підриває довіру до ЗМІ, падають продажі, рейтинги, і рекламодавці йдуть до солідніших видань, яким довіряють. Вони зацікавлені в тому, щоби їхній рекламі довіряли. Тому, що стосується преси, було би варто змусити наші ЗМІ відкрити справжні наклади видань, щоби простежити реальну картинку. На сьогодні ці цифри публікуються самими ЗМІ, і традиційно вважаються завищеними. Такий досвід існує в Польщі, де засновано Союз контролю за дистрибуцією преси – за його основним принципом, ЗМІ, котрі до нього приєднуються, регулярно сповіщають про справжні власні наклади, а при цьому мають доступ до даних по своїх конкурентах. Так само за ними спостерігають рекламодавці. І цей спосіб діє з 1994 року.
Медіазаконодавство в Україні сприяє такій відкритості, але воно не працює на практиці, – переконаний юрист ІМІ Роман Головенко. «Я не вважаю, що в нас значні проблеми із законодавством. Проблеми – з його виконанням. У контексті розвитку ринку, то його учасники й так роблять що заманеться, Нацрада на це практично не реагує, ситуацію в пресі й інтернет-ЗМІ практично жоден орган не регулює», – каже медіаюрист. На його думку, головне – навіть не так розмір штрафу, як невідворотність його застосування за порушення.
Але, напевно, найважливішим фактором, який сприятиме подоланню корупції в українських ЗМІ, має стати розвиток медіаринку. В демократичних країнах основним джерелом прибутку медіа є реклама, а у випадку друкованої преси – ще й продаж видань. В Україні ж, наприклад, у 2013 році, незважаючи на цілу низку подій, таких як укладання багатомільйонних угод, поява нових холдингів, на медіаринку тривала стагнація. Цікаво, що навіть керівники чотирьох медіагруп публічно визнали: телевізійний бізнес, найбільш прибутковий порівняно з іншими видами ЗМІ, є збитковим в Україні. Як правило, головна причина в тому, що основний бізнес власників медіа зазвичай у якійсь іншій сфері, власники дуже скромно знаються на ситуації в медіасекторі й зацікавлені в ЗМІ як у засобі впливу або захисту своїх політичних та бізнес-інтересів. У результаті в гонитві за прибутком і виживанням ЗМІ починають писати й розміщати тексти, які не є ані затребувані аудиторією, ані не несуть якоїсь цінності з точки зору професійної журналістики. Коли йде націленість на прибуток будь-якою ціною, а не на контент, зрештою, трафік і джинса починають домінувати над контентом – адже «клієнт завжди правий».
ЗМІ є дуже специфічним видом бізнесу, і в жодному випадку звичайні бізнес-мірки не можна вважати ключовими критеріями, якщо йдеться про журналістику. Основну оцінку медіа має давати суспільство, і в Україні зараз зароджуються ЗМІ, які ставлять на меті отримання ресурсів завдяки соціальним технологіям – тобто, завдяки підтримці через суспільні ініціативи, «спільнокошт», фінансування через інтернет, благодійність, гранти тощо. Можливо, джинсу допоможуть подолати два фактори – прихід професійних менеджерів та готовність суспільства фінансувати якісні джерела інформації.