Медіа в холодному заціпенінні
«Більшість російських медіа, особливо тих, які безпосередньо контролюються державою, вважають за краще вести мову про зимову Олімпіаду як про покійника, про якого говорять або добре, або нічого». Цей висновок містить спеціальна доповідь Комітету захисту журналістів (CPJ), оприлюднена у переддень спортивної події.
Медіаорганізація перелічує низку проблем, що є тіньовою стороною «найдорожчого заходу в усій історії Олімпійських ігор»: експлуатацію робітників-мігрантів, тимчасові й тривалі відмикання електрики та води, затори на шляхах у зв’язку з будівельними роботами, низьку якість житла, яке пропонували виселеним громадянам, різні порушення трудового законодавства та корупційні оборудки під час олімпійського будівництва, а також при отриманні від міської адміністрації незаконних дозволів на спорудження великих приватних житлових будинків та супермаркетів, що не мають стосунку до Олімпійських ігор.
Однак, за даними дослідження КЗЖ, «висвітлення гострих питань напередодні сочинської Олімпіади – найдорожчого заходу у всій історії Олімпійських ігор – обмежено у зв’язку з репресіями та посиленням самоцензури».
Головною темою для сочинських журналістів мала бути Олімпіада. Однак, за свідченнями репортерів, майже всі місцеві державні й приватні ЗМІ повідомляли тільки про події, висвітлення яких було офіційно схвалено. До їхнього числа належать візити делегацій МОК, а також заяви федеральних і місцевих чиновників, які позитивно оцінювали темпи й прогрес у підготовці до Ігор.
«Місцеві медіа переважно нехтували проблемами, які хвилювали мешканців Сочі, котрих безпосередньо зачепила Олімпіада, – заявила КЗЖ головний редактор єдиної в місті приватної інтернет-газети «Сочинские новости» Ольга Бєскова.
Цей негатив стосується передусім державних ЗМІ, хоча вони фінансуються коштом платників податків. Як повідомив місцевий інтернет-портал «БлогСочи» з посиланням на урядовий сайт «Закупки», тільки впродовж 4 місяців – із грудня 2012 року до березня 2013-го – сочинська адміністрація асигнувала зі свого бюджету 32 628 600 рублів ($988 778), розподіливши їх між 17 отримувачами, серед яких були чотири телеканали, шість газет, один часопис, три радіостанції та одне інформаційне агентство. Яким чином були надані ці фінансові кошти – як плата за рекламу чи просто як державні субсидії – поки що невідомо.
Місцеві репортери заявили кореспонденту КЗЖ, що для сочинських медіа, які отримують державне фінансування, пряма цензура з боку інформаційного департаменту міської адміністрації – звичайне явище. Вона включає перегляд програм перед випуском в ефір, заборону статей і «ретушуванння» відеоматеріалів для приховування подробиць, що можуть поставити міську адміністрацію у незручне становище. До висвітлення її діяльності допускають тільки репортерів місцевого відділення Всеросійської державної телерадіокомпанії (ВГТРК), яка ділиться своїми матеріалами з іншими ЗМІ. ВГТРК, зазначає Комітет захисту журналістів, висвітлює події з проурядового погляду. Її передачі радше нагадують комерційну рекламу, аніж незалежні репортажі. Як повідомили КЗЖ місцеві журналісти, державна телерадіокомпанія нерідко інсценує інтерв’ю з людьми, котрі читають заздалегідь підготовлені тексти, видаючи себе за простих мешканців Сочі.
Колишня кореспондентка місцевого відділення ВГТРК Анна Грицевич заявила медіаорганізації, що телеканал продукує щодоби 15-хвилинну новинну програму. «Це або замовний і проплачений контент, – пояснила вона, – або реклама, яку видають за новину». Засновник «БлогСочи» Олександр Валов прокоментував ситуацію, навівши прислів’я «Хто платить, той і замовляє музику».
Окрім замовчування серйозних проблем, державні ЗМІ використовували пропагандистські матеріали. Як приклад КЗЖ наводить показаний на НТВ на всю країну фільм, що претендував на журналістське розслідування. Насправді ж сочинці, які протестували проти виселення їх у зв’язку з олімпійським будівництвом із будинків, були представлені в ньому як жадібні, безсовісні люди, котрі намагаються шантажем виманити в держави велику компенсацію за свою занепалу нерухомість.
НТВ оприлюднила і заяву прес-секретаря Олімпійського комітету Росії Геннадія Швеця, який вважає, що у сфері прав людини Росії слід брати приклад із Китаю. «У Пекіні, – заявив він, – майже не звертають уваги на протести. Там викликають озброєних хлопців, які швидко збирають протестувальників докупи, швидко вантажать їх у машини та вивозять геть, повністю розчищаючи простір для будівництва олімпійських об’єктів».
«Місцеві жителів, чиї права були порушені під час будівництва олімпійських об’єктів, не довіряють російським журналістам. Спочатку люди відмовлялися давати мені інтерв’ю», – згадує Анна Грицевич. Нині вона отримала більше редакційної свободи, перейшовши працювати в газету «Сочинские новости», і ставлення до неї як до репортерки змінилося на краще.
У спеціальній доповіді КЗЖ докладно описано скандальну історію з усуненням від висвітлення Олімпіади журналістки газети «Коммерсант» Ольги Аллєнової та звільнення з роботи головного редактора суміжного видання «Коммерсант-Власть» Максима Ковальського його власником Алішером Усмановим – другом Путіна, якого часопис Forbes вважав найбагатшою людиною в Росії.
В інформаційному вакуумі, що утворився у Сочі, деякі журналістські функції взяли на себе правозахисники та прихильники збереження навколишнього середовища, зазначає КЗЖ. Вони порушують різні соціальні, політичні та економічні проблеми, використовуючи соціальні мережі та блоги.
Так, активіст найвідомішої у Краснодарському краї організації з охорони природи – «Екологічна вахта на Північному Кавказі» («Эковахта») Володимир Кімаєв записував на відео «заходи» влади зі знищення лісів та пов’язані з цим громадські акції протесту, викладаючи їх на YouTube. А те, що бачив на власні очі, аналізував у блозі на інтернет-платформі «Привет Сочи». Кімаєв відкрив і свій окремий блог Word-Sochi, в якому регулярно публікував інформацію про шкоду природному середовищу, документально зафіксовану активістами «Эковахты» та іншими екологами. Місцеві мешканці повідомили КЗЖ, що вони радше телефонували йому та його колегам, аніж писали заяви до поліції чи прокуратури.
Під час спільної перевірки «Эковахты» співробітниками ФСБ та МВД організацію попередили, що її діяльність підпадає під визначення «іноземного агента» і що вона зобов’язана зареєструватися в цій якості. Один із її активістів, Сурен Газарян, за даними Human Rights Watch, зазнав переслідувань із політичних мотивів і під загрозою тюремного ув’язнення за сфабрикованими звинуваченнями змушений був тікати з Росії. Сурен розповів, що справу на нього відкрили після того, як він відвідав будівельний об’єкт на Чорному морі, де, згідно з повідомленнями, споруджували приватну гавань для яхт, за здогадами – для Путіна.
Газарян заявив КЗЖ, що з питань, які непокоять захисників навколишнього середовища, його організація покладається на декілька незалежних російських ЗМІ та, передусім, на міжнародну пресу. Більшість місцевих і федеральних російських медій публікують критичні матеріали про Сочі тільки тоді, коли проблема набуває глобальних масштабів та інформація про неї виходить за межі РФ.
Кімаєв, у свою чергу, сказав КЗЖ: «Ми дійшли висновку, що найефективніший спосіб тиску на уряд – це передача інформації у західну пресу та у міжнародні організації». За його словами, «Эковахта» розсилає свої прес-релізи у всі провідні світові інформаційні медії від Reuters до Al Jazeera, а її «список міжнародних передплатників у 10 разів довший, ніж вітчизняних журналістів. «Західні репортери, – наголосив він, – реагують швидко і професійно, а публікація їхніх повідомлень справляє ефект».
Міжнародні журналісти також стикаються з перешкодами у висвітленні подій, пов’язаних з Олімпіадою в Сочі, розповідається у доповіді КЗЖ. «Шокуючим прикладом» називає медіаорганізація неодноразові арешти та залякування тюремним ув’язненням поліцейськими сусідньої Адигеї співробітників офіційного транслятора Олімпіади у своїй країні – знімальної групи норвезького телеканалу TV2 репортера Йостейна Богена (Øystein Bogen) та оператора Ааге Аунеса (Aage Aunes).
У кінцевому підсумку поліція поставила до відома закордонних журналістів, що мало місце «непорозуміння», і їх звільнили. В електронному інтерв’ю КЗЖ Боген повідомив, що МЗС РФ вибачився перед знімальною групою за залякування, пославшись на низький рівень поліцейських та на «людський фактор».
«Інформаційний вакуум у Росії з питань підготовки до Олімпіади утворився на тлі вельми неблагополучної ситуації зі свободою преси у масштабах всієї Росії, – робить висновок КЗЖ. – Після повернення на посаду президента у травні 2012 р. Владімір Путін підписав ряд законів, які безпосередньо чи опосередковано обмежують свободу преси та інтернету. Крім того, атмосфера безкарності злочинів проти журналістів продовжує стримувати висвітлення гострих тем, а згортають через посилення цензури та самоцензури».
Спеціальна доповідь КЗЖ підготовлена на основі інтерв’ю московського кореспондента медіаорганізації з головними редакторами, репортерами місцевих та федеральних ЗМІ, блогерами, правозахисниками, юристами та місцевими жителями Краснодарського краю, зокрема Сочі, яке називають «літньою столицею Росії» чи «містом Путіна».
Прикметно, що єдиним відгуком усіх без винятку адресатів, які потрапили під вогонь критики КЗЖ, на запити медіаорганізації прокоментувати її коментарі була відсутність відповіді.
Повний текст спеціальної доповіді КЗЖ англійською тут або російською тут.
Автори: Єлена Мілашина (Elena Milashina) і Ніна Огнянова (Nina Ognianova).
Чорним по білому, або Журналісти під ковпаком
Журналісти стануть головними об’єктами широкомасштабної програми стеження, яку запроваджує російська влада у зв’язку із зимовими Олімпійськими іграми-2014.
Про це недвозначно йдеться у постанові уряду РФ, підписаній 8 листопада 2013 року прем’єр-міністром Дмитрієм Медвєдєвим. Вона санкціонує збір телефонних та інтернет-даних про організаторів Ігор, спортсменів та інших осіб, особливо журналістів. Останні у документі згадуються двічі.
Цікаво зазначити, що постанова не утаємничувалася і не ухвалювалася кулуарно. Її повний текст було надруковано 13 листопада 2013 р. у державній «Российской газете». Створюється враження, що документ був задуманий як «пересторога журналістам» і як «засіб стримування» їхньої активності.
Оголосивши про намір збирати мегадані під час зимових Олімпійських ігор, російська влада дала чітко зрозуміти, що всі види комунікацій будуть «прозорими» для Федеральної служби безпеки. Крім того, ФСБ отримала право зберігати ці дані та аналізувати їх упродовж 3 років після закінчення Олімпіади.
Ці заходи могли б дати привід багатьом журналістам добре подумати про те, чи потрібно їм їхати на Олімпіаду і як там працювати. Вони могли б замислитися і над довгостроковими наслідками цієї поїдки. Думка про те, що роздруківки ваших телефонних дзвінків зберігатимуть і аналізуватимуть російські спецслужби, наряд чи принесе вам чимало вдоволення. Важливо пам’ятати й про те, що російська влада не соромиться обмежувати в’їзд до країни журналістам, ученим і громадським діячам, котрі, на її думку, висловлюються про політику, яку проводить російській уряд, не найбільш вишукано. З початку 2000-х рр. десяткам закордонних репортерів або відмовили у в’їзді в Росію, або їх видворили з країни. Немає жодних гарантій того, що зібрані метадані не будуть використовуватися упродовж тривалого часу після завершення Ігор для поділу журналістів на «лояльних» і «критично налаштованих» стосовно держави.
Легковажність, навіть бравада, з якою російська влада сприймає критику про «незграбність» запроваджуваних нею заходів зі здійснення стеження за всіма і кожним у ї період Олімпіади, можна частково пояснити поставленою метою – змусити закордонних і місцевих журналістів, які приїдуть у Сочі, вдаватися до цензури і самоцензури.
Автори: Андрій Солдатов, Ірина Бороган, засновники та редактори електронного банку даних і новинного сайту «Агентура», автори книги «Новое дворянство. Очерки истории ФСБ».
Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)
Підготував: Аркадій Сидорук