Рік у цифрах

Вбитих журналістів: 71 (-20%)

Арештованих журналістів: 826 (-6%)

Журналістів, які зазнали погроз чи фізичних нападів: 2160 (+9%)

Викрадених журналістів: 87 (+129%)

Журналістів, які втекли зі своїх країн: 77 (+5%)

Вбитих медіапомічників: 6

Вбитих мережан (netizen) і громадянських журналістів: 39 (-17%)

Арештованих блоґерів і мережан (netizen): 127 (-12%)

Вбитих журналістів:
39% у зонах військових дій

8% фрілансерів

4% репортерів-жінок

Види медіа:
Друковані: 37%

Радіо: 30%

Телебачення: 30%

Інформаційні портали: 3%

Ув’язнено 178 журналістів (станом на 16 грудня 2013)

Викрадено чи зникли безвісти 37 журналістів (станом на 18 грудня 2013)

(Щоб побачити більше зображення, натисніть на малюнок)

Хто тримає «гілку першості»

Підсумок порушень свободи інформації, який щороку підбивають «Репортери без кордонів», свідчить: 2013-го, виконуючи професійну роботу, журналісти зазнали великих утрат. Однак цифра 71 означає, що проти минулого року трохи (на 20%) зменшилося число вбитих і значно (на 129%) збільшилося число викрадень.

Загальний рівень репресій проти журналістів лишається дуже високим.

«Боротьба з безкарністю повинна бути пріоритетом для міжнародної спільноти, зважаючи на сьому річницю ухвалення резолюції №1738 РБ ООН з безпеки журналістів і на нові міжнародні рішення про їхній захист», - заявив генеральний секретар «Репортерів без кордонів» Крістоф Делуар (Christophe Deloire).

Згідно з даними «Репортерів без кордонів», виконуючи професійні обов’язки, у світі загинув 71 журналіст. Найбільше - у регіонах Азії (24) та Близького Сходу і Північної Африки (23). Число репортерів, убитих у країнах Африки на південь від Сахари, різко скоротилася з 21-го 2012 року до 10-ти 2013-го. Це відображає зменшення числа загиблих у Сомалі з 18-ти 2012 року до 7-ми 2013-го. У Латинській Америці спостерігалося невелике зменшення з 15-ти 2012 року до 12-ти 2013-го.

Сирія, Сомалі і Пакистан зберігають позиції серед п'яти найнебезпечніших країн у світі для медіа (див. нижче). Цього року до них приєдналися Індія та Філіппіни, які замінили Мексику і Бразилію, хоча число журналістів, загиблих в останній із названих країн (5), лишилося таким, як торік. У Мексиці вбито двох журналістів, троє зникли безвісти. Повернення до влади рік тому Інституційно-революційної партії (PRI) і новий тиск із боку уряду на медіа сприяли різкому зростанню у Мексиці самоцензури. Цим, імовірно, можна пояснити зменшення числа журналістів, убитих у ряді інших країн.

Цього року 4 з 10 журналістів (39%) стали жертвами у зонах конфліктів: у Сирії, Сомалі, Малі, індійському штаті Чхаттісґарх, пакистанській провінції Белуджистан і в Республіці Дагестан, що входить до Російської Федерації.

Інші журналісти загинули, висвітлюючи замахи чи вбивства, скоєні групами, пов'язаними з організованою злочинністю (наркотрафік, мафія тощо) ісламістських ополченців, силами порядку чи за наказом корумпованих чиновників.

Із 71 журналіста, що загибли 2013 року, більшість (37%) припадає на співробітників друкованої преси, 30% – на репортерів радіостанцій, 30% – на репортерів телебачення і 3% – на співробітників електронних новинних платформ. Переважну більшість жертв (96%) становлять журналісти-чоловіки.

Число журналістів, загиблих у зв'язку із професійними обов’язками, знизилося 2013 року на 20% проти 2012-го, який «Репортери без кордонів» характеризували як «рік масового убивства». Тоді загинуло 88 журналістів. 2011 року їх було вбито 67, 2010-го – 58, 2009-го – 75.

Зменшення цього року числа загиблих «компенсувалося» збільшенням фізичних нападів і погроз.

Журналісти систематично були мішенями сил безпеки у Туреччині у зв'язку з акціями протесту, що розпочиналися у стамбульському Гезі-парку, і меншою мірою в Україні у зв'язку із протестами на Майдані.

Масштабними репресіями позначено придушення «бразильської весни». У більшості - з понад 100 - вчинених актів звинувачують військову поліцію, що виявила особливу затятість. Колумбією та Мексикою також пронеслися потужні хвилі протестів, що викликало й поліцейське насильство проти співробітників медіа, які висвітлювали ці події.

2013 року журналісти були на передньому краю у гущині політичних заворушень у Єгипті, конфесійного неспокою в Іраку та насильства ополченців у Лівії. У Гвінеї репортери постійно зазнавали погроз із боку уряду та опозиції під час маніфестацій, що передували виборам. В Індії, Бангладеш та Пакистані також спостерігалося посилення погроз, нападів і убивств журналістів.

Різко зросло число викрадених журналістів - із 38-ми 2012 року до 87-ми 2013-го. Більшість інцидентів припадає на Близький Схід та Північну Африку (71). 48 репортерів було викрадено у Сирії, 14 – у Лівії, на південь від Сахари - 11.

У Сирії 2013 року кіднепінг набрав темпів і відбувався щоразу більш систематично. Це відлякувало багатьох журналістів від поїздок на місця подій. Закордонні репортери дедалі частіше ставали мішенями уряду та ісламістських угруповань – таких як Ісламська держава Іраку і Леванту (ISIS) та Jabhat Al-Nosra. Найбільшої небезпеки зазнавали їхні сирійські колеги. На даний час принаймні 18 закордонних репортерів і 22 сирійські громадянські журналіста стали бранцями чи пропали безвісти.

Насильство та відсутність безпеки змушують дедалі більше репортерів рятуватися за кордоном.

Несамовитий характер конфлікту у Сирії прискорив 2013 року втечу щонайменше 31 професійного і громадянського журналіста. Чимало з них перебувають нині у Туреччині, Йорданії, Лівані та Єгипті. Вони знедолені, а їхнє становище вразливе. В Єгипті їх звинувачують у прихильності до «братів мусульман», вони стали там жертвами ксенофобії. У Йорданії їм влаштовує  допити та погрожує служба безпеки. У Лівані їм погрожують нерегулярні військові формування, що підтримують Башара Асада. Їхнє становище часто надзвичайно небезпечне.

Незважаючи на обрання президентом Ірану поміркованого політика Хасана Рухані, котрий обіцяв провести реформи, 2013 року, щоб уникнути урядових переслідувань і гарантувати особисту безпеку, країну покинули 12 журналістів.

Тиранічний режим Еритреї спонукав 2013 року відбути за кордон п’яти репортерів. Вони відмовилися стати пропагандистськими рабами президента Ісаяса Афеворка або ж втекли з остраху, що їх арештують і триматимуть в’язнями у повній ізоляції у страхітливих таборах.

Триває відтік журналістів із Сомалі. Більшість із них у кінцевому підсумку опиняються на мілині у сусідній Кенії. 2013 року їхнє становище та умови життя погіршилися. До цього спричинилися ксенофобія, посилена через військовий наступ, який Кенія розпочала 2011 року на території Сомалі, та через невизначеність із реєстрацію звернень сомалійців про захист в Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців.

У в'язницях Китаю, Еритреї, Туреччини, Ірану та Сирії нині перебувають принаймні 178 журналістів. Ці країни є п'ятьма головними тюремницями для журналістів у світі (див. нижче). Число ув'язнених репортерів лишається незмінним у Китаї, Еритреї, Ірані та Сирії й дещо зменшилося у Туреччині.

Законодавчі реформи в Анкарі призвели до тимчасового звільнення близько 20 репортерів. Однак до необхідного вирішення проблем репресивної практики судової системи ще дуже далеко.

Замахи на новинарів чиняться у широкому сенсі: на громадянських журналістів, мережан (netizen), а також на професійних репортерів. Крім 71 убитого професійного журналіста, бич смерті зачепив 39 громадянських журналістів і мережан (netizen) 2013 року і 47-м 2012-го, зокрема у Сирії. Громадянські журналісти – звичайні чоловіки та жінки, які беруть на себе роль репортерів, фотографів і відеооператорів, намагаючись документувати своє повсякденне життя, політичне насильство й переслідування, яких вони зазнають.

Виступаючи 13 грудня на спеціальному засіданні Ради Безпеки ООН у Нью-Йорку, присвяченому захисту журналістів, генеральний секретар «Репортерів без кордонів» Крістоф Делуар (Christophe Deloire) висловився за більш жорстке ведення боротьби із безкарністю. Медіаорганізація пропонує ухвалити поправку до ст. 8 Статуту Міжнародного кримінального суду. Вона передбачає, що «зумисні напади на журналістів, професіоналів медіа і персоналу, який із ними співпрацює», кваліфікувалися б як військові злочини.

«Репортери» рекомендують створити при Секретаріаті ООН групу незалежних експертів, що стежила б за дотриманням державами - членами міжнародної спільноти їхніх зобов’язань стосовно неупередженого та ефективного судового розгляду проявів насильства проти журналістів.

Зрештою, медіаорганізація пропонує ООН і державам-членам сприяти виробленню процедур захисту новинарів і захисників прав людини, які наражаються у транзитних країнах на загрози, та створенню спеціального механізму перестороги.

Щоб визначити цифри, «Репортери без кордонів» використовували точні дані, які вони збирали, відстежуючи упродовж року порушення свободи інформації. До числа вбитих включено тільки репортерів і мережан (netizen), загиблих під час збору і поширення новин та інформації. Медіаорганізація не включила загиблих через політичну чи суспільну активність або з інших причин, не пов'язаних із поширенням новин та інформації. У тих випадках, коли не зібрано достатньо доказів, щоби твердо визначитися, організація продовжує розслідування.

П'ять найнебезпечніших країн для журналістів

Сирія - кладовище для новинарів

Загиблих: щонайменше 10 репортерів і 35 громадянських журналістів

Криваві репресії режиму Башара Асада продовжують звалюватися на цивільне населення і новинарів. Останні дедалі частіше стають мішенями пов'язаних з «Аль-Каїдою» ісламістських збройних угруповань, які нетерпимо ставляться до медіа та вважають будь-якого журналіста шпигуном або невірним.

2013 рік був із цього погляду переломним. Групи джихадистів - уперше з початку повстання у 2011 році - почали викрадати та вбивати репортерів у так званих визволених зонах. Наприкінці 2013-го вони знищили сирійського журналіста Мохаммеда Саїда (Mohammed Saeed) та іракського журналіста Ясіра Фейсала аль-Джумайлі (Yasser Faysal Al-Joumaili).

Індія: ненависть і паплюження

Загинуло: щонайменше 8 журналістів

2013 року країна встановила сумний рекорд убивств репортерів через професійну роботу. На журналістів насувалася безпрецедентна хвиля насильства. В одних випадках вину слід покладати на мафіозні групи, на демонстрантів і на прихильників політичних партій. Місцева поліція та сили безпеки винні у тому, що рідко карали за насильство й погрози журналістам, змушуючи їх до самоцензури.

Загибель співробітників щоденної газети Dainik Ganadoot Ранджіта Чоудхурі (Ranjit Chowdhury), Суджіта Бхаттачарії (Sujit Bhattacharya) і Баларами Гоша (Balaram Ghosh) та репортера з видання Dainik Aaj Ракеша Шарми (Rakesh Sharma) демонструє безпрецедентний рівень насильства над співробітниками медіа.

У травні в північно-східному штаті Тріпура двоє бойовиків проникли в редакцію Dainik Ganadoot, що виходить друком бенгальською мовою, і закололи кинжалами трьох співробітників. У серпні у штаті Уттар-Прадеш нападники зрешетили кулями із засідки журналіста Ракеша Шарму (Rakesh Sharma).

У штатах Кашмір і Чхаттісґарх репортерів ще частіше тримають під прицілом сили безпеки та озброєні заколотники. Хоча на ці регіони не припадає більшість жертв, їх вважають одними з найнебезпечніших для репортерів. До того ж періодичні видання зазнають посиленої цензури федеральної влади.

Філіппіни: кілери на мотоциклах

Загиблих журналістів: 8 

Що спільного між убивствами Рохеліо Буталіда (Rogelio Butalid) на острові Мінданао та Хесуса Табанао (Jesus Tabanao) у місті Себу? Їх холоднокровно застрелили, незважаючи на свідків, мотоциклісти у масках. Цей метод настільки поширений, що філіппінська зірка написала у редакційній статті: «Мотоцикл став улюбленим транспортним засобом утечі вбивць журналістів… Більшість злочинів коїться серед білого дня, коли через корки мотоциклісти швидко уникають переслідування поліцейських».

Приватні найманці, бандити на службі корумпованих політиків і кілери за контрактом за декілька тисяч доларів залякують і вбивають журналістів в умовах повної безкарності. 2013 року винесенням судових вироків завершилося менше 10% справ, пов’язаних із загибеллю співробітників медіа. У тих небагатьох випадках, коли поліція успішно завершує розслідування, судді часто виявляють рівнозначну небажанню неспроможність виконати свою правочинну роль.

Пакистан: бомби та екстремальні зони

Загиблих: 7 журналістів

Із 2009-го по 2011 рік через безперервні бомбардування Пакистан був найсмертоноснішою у світі країною для медіа.

З 2010-го по 2012 рік журналістів вбивали тут майже щомісяця.

2013 року прояви насильства значною мірою зосереджувалися на північно-західних територіях та у південно-західній провінції Белуджистан. Однак названі регіони не мають монополії на насильство й безкарність.

Для журналістів дуже небезпечне Карачі. Про це свідчать вчинений у грудні збройний напад бойовиків на мотоциклах на будівлю Express Media та виявлення у серпні тіла вбитого белуджійського журналіста Гаджи Абдули Раззака (Haji Abdul Razzak) через декілька місяців після того, як той зник безвісти.

Поліцейське насильство, зловживання владою всесильними місцевими чиновниками та судові переслідування, пов’язані з боротьбою проти тероризму, становлять постійну загрозу для свободи медіа. Попри це, Пакистан було обрано однією з перших країн із реалізації «Плану дій ООН щодо безпеки журналістів та проблеми безкарності».

Сомалі: гнів Al-Shabaab

Загиблих: 7 журналістів

2013-й вочевидь менш кривавий, ніж попередній, що був «чорним» роком для Сомалі. Тоді країна втратила 18 журналістів. Однак бойовики Al-Shabaab, відомі своїми навальними атаками убивць, як і раніше, тримають репортерів на прицілі.

У жовтні помер від поранень тележурналіст, зрешечений кулями мотоцикліста. У березні на вулиці Могадішо було влаштовано екзекуцію молодому радіопродюсеру, що прибув до столиці із провінції. Цілеспрямовані убивства створюють серед сомалійської медіаспільноти постійну атмосферу терору.

Інша загроза для сомалійських журналістів – жертв Al-Shabaab - відсутність захисту з боку уряду, який недобрим оком дивиться на незалежні медіа, вважаючи, що вони поводяться «надто вільно».

Щоби бути менш вразливими до вуличного насильства, репортери радіостанції Shabelle мешкали у своїх офісах. Однак у жовтні 2013 р. їх відселило звідти Міністерство внутрішніх справ.

П'ять найбільших у світі тюремників для журналістів

Китай: одержимість наглядом

За інформаційну діяльність ув’язнено принаймні 30 журналістів і 70 мережан (netizen)

Згідно з офіційними даними, у Китаї ув’язнено близько 100 новинарів. Однак це число не враховує тих, кого запроторили до сумнозвісних «чорних» тюрем.

Арештовуючи все нових журналістів і блоґерів та жорстко розправляючись із кібер-дисидентами, Пекін намагається тримати в лабетах потік новин та інформації, заохочувати самоцензуру.

Поліція переслідує передусім захисників прав людини та активістів, які виступають за проведення політичних реформ. Таких як Сю Дзійонг (Xu Zhiyong) і Гуо Фейсйонг (Guo Feixiong), ув'язнених без суду за сфабрикованими звинуваченнями.

На прицілі також журналісти й блоґери, які непокоять партійних чиновників викриттям корупції. Останньою жертвою компартії, хоча сама вона начебто веде кампанію проти корупції у власних лавах, став журналіст Лю Ху (Liu Hu), який працює в щоденній газеті Xin Kuai Bao. Його арештували у вересні й через 37 днів звинуватили у дифамації за розміщення інформації на аккаунті Weibo про причетність до корупційної діяльності заступника директора з промисловості й торгівлі державної адміністрації Ма Дзенгкі (Ма Zhengqi).

Еритрея: приречені на забуття

У тюрмах 28 журналістів

Для них ув'язнення - це вічне пекло. З 11 репортерів, арештованих 2001 року, 7 померли через жорстоке поводження чи з розпачу у безмовності та забутті, так і не поставши перед судом. Умови у тюрмах нелюдські: ув'язнення у підземних переповнених камерах, утримання у металевих контейнерах, годинами під пекельним сонцем, без їжі й води.

В Еритреї, де панує один із останніх тоталітарних режимів, право голосу має тільки уряд. За Індексом свободи преси «Репортерів без кордонів» ця країна восьмий рік поспіль посідає останнє місце у світі. Усі опозиційні партії, приватні медіа та незареєстровані релігійні організації тут заборонені.

Журналістів, яких підозрюють у замаху на «національну безпеку» чи у критиці режиму, арештовують і прирікають на повільну смерть у таборах.

Туреччина: презумпція винуватості журналістів

Нерішучі законодавчі реформи і початок переговорів із курдськими повстанцями поки що не змінили становища в країні. Туреччина лишається однією з найбільших у світі в'язниць для журналістів. Це парадоксально для країни з демократичними інститутами та живою плюралістичною пресою.

Однак судова система, значною мірою світська, має симптоми параної. Вона майже не дотримується свободи інформації та права на належну правову процедуру. Користуючись арсеналом репресивних законів, ця система схильна ставитися до критичних журналістів як до «терористів». Підозрюваних часто роками «тимчасово» утримують у досудовому ув'язненні.

Із приблизно 60 ув'язнених нині співробітників медіа принаймні 29, серед яких Турабі Кісін (Turabi Kisin) та Мердан Янардаг (Merdan Yanardag), перебувають за ґратами у зв'язку з їхньою професійною роботою зі збору та розповсюдження інформації.

Іран: в очікуванні початку

У в'язницях 20 журналістів і 51 мережанин (netizen)

Поміркованого консерватора Хасана Рухані було обрано президентом Ірану 51% голосів виборців за підтримки реформістів. Незважаючи на його обіцянки проводити нову політику і звільнення деяких в'язнів сумління, зокрема, декількох журналістів і мережан (netizen), більшість новинарів, арештованих після суперечливого переобрання його попередника Махмуда Ахмадінеджада, все ще перебувають у тюрмах.

З початку 2013 року арештовано, принаймні, 76 репортерів. 17-ом винесли вироки від одного до дев’яти років позбавлення волі. 12 газет і часописів тимчасово було заборонено чи вони змушені були припинити вихід під тиском влади.

Щоденним явищем лишається нелюдське поводження із в'язнями сумління. Багатьом арештованим відмовляють у медичній допомозі, хоча вони хворі або через тюремні умови ослабли фізично й психологічно.

Сирія: новинарі у лабетах

В країні ув'язнені 20 репортерів. Близько 20 громадянських журналістів так само арештовані й не менше 18 закордонних репортерів та 22 сирійських новинарів викрадені або зникли безвісти

Темпи арештів урядовими силами безпеки послабли, однак понад 40 новинарів усе ще перебувають у в'язницях диктаторського режиму. Сирія належить до числа п’яти найбільших у світі тюремниць для журналістів

Починаючи з цієї весни у зв’язку з посиленням впливу на півночі країни «Ісламської держави в Іраку і Леванті» (пов’язаної з «Аль-Каїдою» терористичної організації. –MS.) збільшилося число викрадень закордонних та сирійських журналістів у так званих визволених районах. З нинішньої осені вони відбуваються майже систематично.

Джерело: «Репортери без кордонів»

Переклад: Аркадій Сидорук