Бій із вітряками

00:00,
21 Квітня 2011
4165

Бій із вітряками

00:00,
21 Квітня 2011
4165
Бій із вітряками
Джинса – це корупційний засіб виживання. Журналісти не пишуть замовних матеріалів від хорошого життя.

Автор, студентка третього курсу факультету філології та журналістики Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка Олеся Копецька, здобула перше місце у конкурсі студентських матеріалів про актуальні проблеми в журналістиці. Вітаємо!

Вже мовлено-перемовлено про джинсу в медіапросторі чимало, однак ця проблема не розв’яжеться доти, поки журналісти не почнуть гідно заробляти на хліб і до хліба без дитячих ігор а-ля «я тобі цукерку, а ти мені що?», а замовники знайдуть інші важелі підвищення свого авторитету. Отже, – ніколи.

 

Джинса в національному масштабі менш кричуще явище, ніж на регіональному рівні. Це зумовлено тим, що видання, які поважають свого читача, намагаються максимально завуалювати заказуху, корпоративну попсу та інші різновиди джинси. Довіра читача на рівні національному – набагато вагоміший стимул журналісту працювати професійно і якісно. Регіональні ж ЗМІ – у вільному плаванні, тому підводні рифи у вигляді відсутності довіри їм не загрожують. Журналіст, який працює в регіональній газеті, й журналіст столичного видання – то, погодьтеся, різні люди.

 

То в чому ж відмінність між джинсою столичною і провінційною? Всеукраїнські видання намагаються тримати планку високо, бо втратять потенційних читачів, тираж (кількість переглядів), коментаторів. Конкурувати можна, якщо маєш закохану в себе аудиторію і намагаєшся робити свою справу професійно. Для провінційних ЗМІ виходити у світ – величезне досягнення, а писати аналітику замість стягувань із інтернету-статейок – то взагалі неабияка розкіш. Вони наче блохи, тільки перші скачуть у трилітровій банці, а другі – в коробці від сірників.

 

Регіональні ЗМІ – більш беззахисні перед спокусою писати джинсу. Невисока зарплатня, відсутність творчих поривань (усі творчі вторували собі шлях до столиці), невисокі інтелектуальні запити цільової аудиторії, відсутність кар’єрного розвитку, заангажоване керівництво – це каталізатори, які пришвидшують колообіг джинсових потоків. Під час політичних кампаній, як зізнаються навіть хороші редактори, просто гріх відмовлятися від замовних матеріалів, оскільки тіньові гонорари згодом допомагають виданню вистояти на ногах. «Ми ж не Дон Кіхот, щоб боротися з джинсою, як із вітряками», – зазначає один із редакторів кіровоградського видання.

 

 

Ціна питання

 

Лакмусовою смужкою визначення якості видання є відсоток джинси. Дозволити собі не писати замовних матеріалів можуть лише ті видання, які мають фінансову свободу. На жаль, у нашій країні їх можна перелічити на пальцях. Решта – потенційні жертви страшного вірусу, який нещадно оздоровлює кишені й умертвляє професійність.

 

Якщо для газети всеукраїнського поширення замовити матеріал дорого, та ще й треба домовлятися, то для регіональної ціна питання умовна (скільки дають – стільки й бери). Вартість джинси прямо пропорційна якості матеріалу. Газета з відомим брендом може лише побіжно натякнути у статті про «замовлений» предмет-особу-послугу, а провінційна напише прямолінійно: хто, що, за які заслуги. Тому відрізнити ювелірно написану джинсу від заказухи навіть для непрофесіонала – простіше за просте.

 

 

Винагорода за слухняність

 

Писати чи не писати замовні матеріали – особиста справа журналіста, яка свідчить про принциповість, професійність, моральність, відповідальність перед самим собою. Не всі журналісти, які не пишуть у буквальному розумінні замовних матеріалів, є абсолютно непричетними до цього явища. Річ у тім, що ледь не в кожній редакції є перелік тем і осіб, про які не треба писати. А хіба замовчування – не та ж сама видозмінена джинса?

 

Журналістів можна умовно поділити на слухняних (які не мають нічого проти написання замовних матеріалів, прихованих реклам) і неслухняних (тих, хто заявляє про свою професійність і принциповість). На жаль, якщо перевести ці два табори у відсоткове відношення, величини не будуть тотожними.

 

Попит народжує пропозицію – цей постулат найлегше перевірити під час будь-яких політичних перипетій. Вибори для журналістів – це перевірка на силу волі, будеш слухняним – отримаєш цукерку, а якщо неслухняним, то можеш і в лікарняному ліжку опинитися.

 

 

Джинса – корупція чи засіб виживання?

 

На це питання відповісти однозначно не можна, оскільки джинса теж буває різною. Якщо це невинна прихована реклама дитячих вітамінів чи благодійного фонду – не так страшно. Інша річ, коли джинса впливає на формування громадської думки, маніпулює або чинить негативний вплив на масову аудиторію.

 

Українське законодавство в цьому питанні не дуже красномовне: матеріали з джинсовим запашком має бути розташовано на відповідних сторінках із позначками «На правах реклами», «Реклама». Друковані ЗМІ на практиці пишуть так лише в рекламних розділах.

 

Як на мене, джинса – це корупційний засіб виживання. Журналісти не пишуть замовних матеріалів від хорошого життя. Слова Романа Шостака: «Якщо журналіст отримує таку ж зарплатню, як офіціант, то в нього мають бути чайові», – якнайкраще ілюструють життя журналіста в сучасних мас-медійних реаліях. Тому рівень джинси – це своєрідний сигнал, який спонукає замислитися, наскільки якісну інформацію ми отримуємо з медіапростору й чи мають право формувати медіареальність люди, яких цікавить лише фінансовий бік питання. Від джинси не застрахований ані столичний журналіст, ані регіональний. Замовні матеріали – це тест на професійність. Це бій із вітряками.  

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
hdci.nl
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду