Лондонське Бюро журналістських розслідувань засновано в квітні 2010 року; це неприбуткова організація, яка існує коштом донорської підтримки. Нині у штаті Бюро 11 працівників, а результати розслідувань публікуються в багатьох відомих ЗМІ: BBC Panorama, BBC Newsnight, Channel 4 Dispatches, al Jazeera English, the Independent, the Financial Times, Le Monde тощо.

Рейчел Олдройд працює в організації з моменту її заснування і брала участь у багатьох провідних проектах Бюро. До приходу в Бюро Рейчел 13 років присвятила виданню Mail on Sunday, де тісно співпрацювала з журналістами, що займаються незалежними розслідуваннями, а також створила відзначений нагородами розділ «Репортаж» у журналі Live. Основний напрямок журналу – розслідування порушень прав людини.

Рейчел брала участь у міжнародній конференції «Майбутнє якісної журналістики в епоху цифрових технологій», що відбулася в Києві. На конференції Рейчел розповідала про особливості альтернативної моделі журналістики – неприбуткової (детальніше у репортажі з конференції).

Про найвідоміші розслідування Бюро, проблеми розслідувальної журналістики у Великобританії та межу між приватним і суспільним Рейчел розповіла в інтерв’ю для MediaSapiens.

Рейчел, розкажіть, як зародилась ідея створити Бюро журналістських розслідувань?

Ідея виникла в результаті спостережень за ситуацією у Сполучених Штатах: там багато неприбуткових журналістських організацій. У Великобританії не було нічого подібного, лише традиційні газети, телеканали, медіаорганізації. Вони докладали зусиль для виживання і стикалися з тими ж проблемами, що й американські медіа. Ньюзруми скорочувались, а найбільше скорочення вдарило саме по розслідувальній журналістиці, яка вимагає багато коштів та часу. Тож якщо раніше у Сполученому Королівстві було багато газет та мовників із дуже потужною розслідувальною журналістикою, то зараз маємо лише декілька.

Ви співпрацюєте з багатьма ЗМІ, чи платять вони за проведення розслідувань?

Деякі не платять, деякі платять, але невелику суму – лише покривають витрати на створення кінцевого матеріалу. Ми самостійно проводимо розслідування, докопуємося до суті. А потім викладаємо результат у вигляді, наприклад, телевізійного репортажу – це звичайно потребує ресурсів. Або пишемо велику аналітичну статтю для газети, що також забирає достатньо часу. Тобто ЗМІ можуть заплатити вже саме за кінцевий продукт, за перетворення результатів розслідування на матеріал.

Як на вашу думку, чи розуміє аудиторія важливість розслідувальної журналістики?

Це питання, яке ми обговорювали на конференції – про освіту аудиторії. Я не думаю, що люди цілком обізнані, наскільки важливі журналістські розслідування. Вони куплять газету, сповнену пліток чи історій про знаменитостей, а розлогі статті (характерні для розслідувальної журналістики) читатиме невелика категорія людей, і ця категорія стає все меншою. Тому, на мій погляд, потрібно шукати інші шляхи для підтримки розслідувальної журналістики, оскільки традиційна комерційна модель, як бачимо, у цьому випадку не працює.

Які проблеми зараз найчастіше висвітлюються у британських журналістських розслідуваннях?

Багато уваги приділяється критиці таблоїдної преси та неетичним методам її роботи. Також було резонансне розслідування про витрати депутатів парламенту. Міжнародні історії – про події в Сирії, локальні політичні історії, розслідування корупції у футбольній асоціації FIFA, численні розслідування порушень прав людини…. Найвідоміше за останні роки – це репортаж ВВС Panorama про знущання з психічно хворих людей у британській лікарні – журналіст працював там під прикриттям і здійснив приховану зйомку.

Які можете назвати найбільш резонансні розслідування саме вашого Бюро?

Найбільша справа, з якою асоціюється Бюро, – це розслідування наслідків ударів американських безпілотників у Пакистані. Ми займалися ним протягом двох років і досі продовжуємо розслідування. У США стверджували, що мирні громадяни не постраждали під час операцій із використанням безпілотників і що удари були спрямовані лише проти тих, хто атакував – проти терористів. Ми поставили за мету з’ясувати, скільки людей було поранено чи загинуло внаслідок кожного удару, завданого безпілотником. Ми встановили, що насправді загинуло багато мирного населення, а число убитих військових перевищує ту кількість, про яку заявляли американці. (Всю інформацію про завдані удари за кожною датою та імена убитих чи постраждалих (які вдалося встановити) розміщено на сайті Бюро в окремому розділі. – MS).

Скільки людей працює над таким розслідуванням?

Три людини – одна працює в штаті, інші мають неповну зайнятість. Ще одне з наших найбільших розслідувань пов’язане з фінансами Євросоюзу. 9 місяців журналісти з’ясовували, як розподіляються кошти структурних фондів Європейського союзу. (European Structural Funds – фінансовий інструмент регіональної політики ЄС, спрямованої на скорочення розриву між окремими регіонами та країнами ЄС. – MS). Протягом 5 років ЄС виділяв кошти – сотні мільярдів євро – на такі речі, як будівництво шкіл, мостів, готелів, аеропортів, доріг, інфраструктури. Але через непрозорість механізмів розподілення коштів ніхто точно не знав, хто отримував ці гроші.

Журналісти Бюро разом із Financial Times протягом 9 місяців розслідували, хто саме отримав гроші та конкретно на які проекти їх було витрачено. Шість журналістів весь цей час дзвонили, писали листи, робили інформаційні запити, щоби здобути інформацію. Ми встановили, що, наприклад, частина коштів, виділених Італії, потрапила до рук місцевої мафії. В Іспанії побудували аеропорт, який зрештою виявився непотрібним. Одні з найкрупніших світових компаній отримали кошти, хоча програма була розрахована лише для малих та середніх компаній. Бракувало багатьох звітів та рахунків про використання грошей, це означає, що вони були просто даремно витрачені. Інші ЗМІ не робили такого рівня розслідування, це той тип проекту, який газеті важко зробити самотужки, оскільки він забирає дуже багато часу. Financial Times протягом 5 днів публікувала результати розслідувань на перших шпальтах та на своєму сайті.

Українські журналісти часто проводять розслідування та викривають незаконні дії чиновників чи правоохоронних органів, але частіше за все після цього нічого не відбувається – немає реакції. А яка ситуація у Великобританії?

Це дуже розчаровує, але, я думаю, така сама. Можливо в Україні ще гірше, але й у нас схожа ситуація. Відомий британський журналіст Нік Дейвіс, який для The Guardian провів розслідування та викрив незаконні методи здобуття інформації у News of the World, писав на цю тему протягом двох років, поки нарешті проблемою не зацікавились, і тоді почало щось змінюватися. Така ж ситуація з розслідуванням щодо витрат політиків – це скандал, який завершився тим, що двоє членів парламенту опинились у тюрмі. Але до цього журналісти протягом двох років займалися розслідуванням. Так, це забирає багато часу, але, на мій погляд, найважливіше – продовжувати займатися обраною проблемою, продовжувати писати. У Бюро ми 12 місяців писали про результати розслідування щодо безпілотників, але абсолютно ніхто не хотів нас слухати. А потім усі раптом зацікавилися цією темою й зараз у Вашингтоні тривають дебати щодо цього.

Інформацію якого типу отримати найважче?

Думаю, що інформацію про великі міжнародні компанії. Якщо це відкрита публічна компанія, чиї акції продаються на біржі, то, звичайно, більше можливостей дістати про неї інформацію, але все одно залишається багато речей, про які не повідомляють. Крім того, у таких компаніях, як правило, працюють дуже круті адвокати, також із компаніями пов’язані впливові особи, які можуть блокувати інформацію.

Нові медіа та цифрові інструменти допомагають проводити розслідування чи ускладнюють процес?

Багато в чому вони допомагають, роблять дані більш доступними. Уряд публікує державну інформацію, але її дуже багато, вона у незручному вигляді, а технології дозволили структурувати її, представити інформацію в читабельному вигляді. Також простіше знаходити людей – якщо ти шукаєш когось із великої корпорації, тепер це легше зробити завдяки Facebook та LinkedIn – це прекрасні інструменти для журналіста. З іншого боку, інтернет робить журналістику більш швидкою, і поки ти працюєш над певною темою, інший журналіст може розкопати і опублікувати щось раніше за тебе. Тобто розслідувальна журналістика стає більш конкурентною.

Ви згадували скандал довкола прослуховування телефонів журналістами таблоїдів. Який вплив мала ця історія на розслідувальну журналістику у Великобританії?

Жахливий. Зараз це одна з проблем, стосовно якої я казала, що ми повинні освічувати людей. Тепер в очах громадськості журналісти стали гіршими за політиків. Їх вважають брехунами, шахраями, непрофесіоналами, які вторгаються на приватну територію.

Але ми просто повинні продовжувати робити нашу роботу, і робити її професійно. Також суспільству потрібно пояснювати, що без хорошої розслідувальної журналістики світ би й не дізнався про історію з таблоїдами, адже її викрив також журналіст.

На вашу думку, чи може журналіст трішки переступити закон, щоб викрити великий злочин?

У нашій країні є багато сфер, де може діяти правило захисту суспільного інтересу. Тобто ви можете виправдати свої дії, сказавши, що діяли в інтересах суспільства – мовляв, тема була настільки важливою, що я мав це зробити для її викриття. Але поки що це дуже погано протестовано в суді, тобто немає відрегульованої судової практики. Можу сказати, що в Бюро ми не порушуємо закону в жоден спосіб, навіть якщо це єдиний спосіб дістати інформацію.

Як ви вважаєте, якщо, наприклад, журналіст фотографує особистого листа політика чи смс-повідомлення на його телефоні, а потім публікує – це етично чи ні? Чи можна це вважати вторгненням у приватне життя?

Залежить від того, про що було смс-повідомлення. Якщо про його приватне життя – наприклад, він писав дружині про дітей – то це неприйнятно. Але якщо там його особистий погляд на певне важливе політичне питання, то я б сказала, що це можливо. Це моя особиста позиція, а не позиція Бюро.

У Великобританії дуже жорсткі закони, якщо казати про здобуття інформації: категорично заборонено платити за отримання інформації – держслужбовцям, публічним персонам. Ми маємо працювати з ними в рамках закону. З іншого боку, є такі випадки, коли журналіст може побачити важливе смс чи документ. У нас була ситуація, коли журналіст сфотографував міністра – він тримав документи і було видно один дуже важливий документ, який потім розкрив цілу історію. Там була його помилка, і політик змушений був звільнитися.

Чи припускалися ви значних помилок у своїх розслідуваннях? Що можете порадити робити в таких випадках?

Так, у нас була одна велика криза минулого року. Бюро готувало матеріал для ВВС, розслідування про сексуальну експлуатацію дітей дитячого будинку у 1980-х роках. Тоді звинуватили невинну людину, лорда Алістера Макелпайна (політик часів Маргарет Тетчер, був скарбником та заступником голови Консервативної партії, детальніше про той випадок – у матеріалі MediaSapiens), його звинуватили в сексуальному розбещенні дітей. Це був дуже важкий час для Бюро. Людям потрібно було багато пояснювати, що один випадок – це не та журналістика, яку ми робимо регулярно. Нам пощастило, бо наші донори підтримали нас та продовжили фінансування. Думаю, єдине, що ви можете вчинити у такій ситуації – це сказати, що так, ми припустилися великої помилки, нам дуже шкода, ми переглянемо наші методи, щоб такого не трапилося більше. Потрібно розуміти, що журналісти іноді помиляються, адже вони теж люди.

Дякуємо за допомогу в організації інтерв’ю Фонду «Ефективне управління»