Інновації в журналістиці – це в першу чергу зміни в концепції та стратегії видання й роботі ньюзруму, а вже потім – впровадження нових технічних інструментів. Так вважає Анетт Новак, віце-президент Медіа-інституту Фойо (Fojo Media Institute), член правління Всесвітнього форуму редакторів, а також колишній головний редактор шведської регіональної газети Norran.

Анетт Новак приїздила до Києва, щоби взяти участь у конференції «Честь професії – 2013». Її виступ був присвячений інноваціям у журналістиці – Анетт наголошувала, що спочатку мають відбуватися зміни в культурі журналіста, його розумінні професії. Крім того, розповідаючи про зміну роботи ньюзруму, шведка зазначила, що великою помилкою є зосередженість на прибутку «сьогодні і зараз» – краще мислити у віддаленій перспективі.

Анетт Новак – міжнародний медіаконсультант та автор багатьох статей і блогів на тему інновацій у журналістиці. Газету Norran у 2011 році було номіновано в категоріях «Газета року» та «Ньюзрум року» на премію Swedish Journalism Awards, а саму Анетт номіновано в категорії «Новатор року». Найголовніше нововведення Анетт – активна взаємодія з аудиторією, фактично вона стала піонером колаборативної журналістики (collaborative journalism). Найяскравіший приклад – впровадження у ньюзрум програми відкритої верстки новин, коли відвідувач сайту може бачити, над чим працює журналіст (про це нижче).

Краудсорсинг і мобільний вибух

Під час свого виступу Анетт продемонструвала відео, в якому немовля гортає журнал та не розуміє, чому від простого дотику сторінки не прокручуються, як на айпеді.

«Подивіться – це і є ваші майбутні споживачі. Вони вже інакше розуміють світ – він для них цифровий, а не друкований, – сказала вона. – Ще декілька років тому на конференціях ми казали: треба активно йти в інтернет. Ви звернули увагу, що зараз уже ніхто не каже так – чому? Бо ми вже всі там. Не можна як і раніше орієнтуватися на друковані процеси».

Відштовхнувшись від цього красномовного відео, можна окреслити загальні тенденції, характерні для журналістики сьогодні. По-перше, це змішування медіаплатформ – споживачі інформації вже не пам’ятають, почули вони новину по телевізору чи прочитали в інтернеті. Як зауважила Анетт Новак, американські дослідження свідчать: глядачі все частіше отримують новини не під час телеефіру, а з сайту каналу чи мобільних додатків.

«Зараз ми спостерігаємо мобільний вибух – і помилково думати, що мобільні телефони є лише в багатих чи розвинутих країнах», – зазначає Анетт. В африканських країнах може не бути звичайного телефонного зв’язку, але є мобільний. За дослідженнями компанії Cisco, до 2016 року у світі було вже 8 млрд мобільних пристроїв. Тому контент для мобільних телефонів – це те, до чого рано чи пізно прийдуть усі медіа.

Анетт також закликає не боятися користуватися різними новими додатками та веб-інструментами, які можуть бути корисні в журналістиці. Вона вирішила поставити експеримент – протягом 100 днів щодня сама випробовувала новий інструмент та оцінювала кожний за 5-бальною шкалою з огляду на його зручність та користь.

Ще одна тенденція – новий тип розповідання історій, цифровий сторітелінг: планшети вимагають іншої роботи з текстами та зображеннями, а не простого копіювання газети. (Як зазначав Маріо Гарсіа, автор книги «Сторітелінг в епоху планшетів»: «Дизайн для планшета – це дизайн для розуму, очей і пальців».)

Журналістика сьогодні стає подвійною, двошвидкісною. З одного боку, журналісти працюють у старому режимі, готуючи статтю чи сюжет заздалегідь, з іншого боку – розвивається журналістика реального часу: прямі ефіри, онлайн-трансляції, щосекундні новини в соцмережах. «Необхідність повідомляти новини в ту ж секунду стала проблемою під час Бостонської трагедії, – зауважила Анетт, – оскільки не завжди інформація подавалася коректно».

Наступна тенденція – розвиток журналістики даних: усе частіше потрібно збирати інформацію з великої кількості джерел, обробляти великі масиви даних. Анетт навела приклад успішного використання краудсорсингу. Так, у шведському місті почала поширюватись інфекція серед мешканців – місцева влада не могла визначити джерело зараження. Журналісти попросили жителів, які заразились інфекцією, відповісти на сайті на питання, де вони живуть. Читачі активно відповідали й потім, на основі їхніх відповідей, журналісти зробили на карті міста позначки. Виявилося, що більшість хворих проживали навколо водної станції, де і був осередок поширення бактерії.

Передплата контенту (англійською paywall, дослівно перекладається як «платна стіна»). «Мені не подобається ця назва, це начебто стіна між нами і читачем – логічніше назвати платний вхід до нас, – зазначила Анетт. – Так само як люди платять гроші за вхід у клуб чи на концерт (вони ще й вистоюють черги), але ні в кого не виникає питання, чому вони мають платити – так само це має працювати в інтернеті».

Необхідність у напряму, спільне розуміння успіху. Редакція має розуміти мету використання тих же нових інструментів – тобто обов’язково має бути озвучена стратегія видання.

«Вертикальні яйця, які можна покласти»

Анетт продемонструвала слайд, на якому зображено яйця на різних підставках, і попросила назвати, що в них спільного. Почувши відповіді про однакову форму та функції, вона зазначила: «Але ніхто з вас не сказав, що всі вони стоять вертикально на підставках. Ми настільки звикли до деяких речей, що навіть не помічаємо їх. Так само у журналістиці є багато вертикальних яєць, які можна було б покласти».

Одне з таких можливих «яєць» – пріоритети щодо власного контенту на сайті. Якщо розглянути, наприклад, розміщення товарів у супермаркеті, то всі маркетологи знають: найпотрібніші товари, такі як хліб чи молочні продукти, розміщуються в самому кінці, щоби покупець пройшов через весь магазин і купив ще щось. «Сучасного споживача медіа також потрібно вивчати, – зазначила Анетт. – Чого наш читач найбільше потребує? Новин. Але де ми їх розміщуємо? Завжди на першій сторінці та завжди безкоштовно, а потім дивуємося, де наші цифрові прибутки. Замисліться над цим».

Ще одне «яйце» – критерій, який беруть за основу вимірювання успіху в інтернеті – відвідування, тобто кліки. Найбільше кліків приносять новини, однак якщо б за критерій брали час, який витрачають користувачі в онлайні, ситуація була б інакша. Тому що новини читають дуже швидко і, відповідно, на сайті сидять недовго. Так, Анетт навела результати дослідження американської аудиторії компанією Nielsen щодо онлайн-діяльності: згідно з ними читання новин становить лише 2,6% усього часу, проведеного в інтернеті, а 45–60% часу – це соцмережі.

Індивідуальність ЗМІ, цукерки та моркви

Перед кожним ЗМІ стоїть завдання зробити так, аби читач обрав саме його з-поміж великої кількості інших джерел інформації. На думку Анетт, для цього потрібно налагодити дуже міцні та дружні стосунки з аудиторією, для регіонального ЗМІ – встановлювати «добросусідські відносини». Такі гіганти, як Google чи Facebook, забирають велику частину аудиторії: вона починає черпати інформацію звідти. Однак ці потужні конкуренти не можуть бути «дівчиною з сусіднього дому», якою може бути регіональна газета.

Для встановлення таких відносин важливо зберігати баланс між поганими й хорошими новинами. «Безумовно, ЗМІ повинні критикувати та оцінювати, однак ми завжди пишемо негативно», – зауважує Анетт. Вона наводить приклад висвітлення шведського свята Дня літнього рівнодення. Це сімейне свято, яке супроводжується розвагами для дітей у міських парках тощо. Традиційно на такі події відправляють стажера. «Він незадоволений своїм нудним завданням – ходить, фотографує дітей, а потім телефонує у місцевий відділ поліції й запитує – що у вас сталось сьогодні? І пише матеріал – “Багато п’яних водіїв у День літнього рівнодення”», – розповіла Анетт.

Матеріал не відображає справжньої картини святкування – але журналісти часто вдаються до таких методів, оскільки статті про аварії, як правило, набирають більше рейтингу. Тим не менш, хоч у якийсь момент це і добре для трафіку, у віддаленій перспективі така спрямованість на негатив не спрацьовує. Тому що постійні розповіді про негативні історії викликають тривогу в читачів і видання й сайт не можуть стати улюбленими. Тому, як пише Анетт, необхідно сказати: «Прощавай, цукерко (трафіку), й привіт, моркво».

Газета Norran для зближення з читачами організовує заходи – різдвяний ярмарок на головній площі або уроки катання на ковзанах для емігрантів. Також читачам було запропоновано скласти список «100 причин любити місце, де ви живите», але він виявився настільки великий, що наступного разу запропонували вже «1000 причин». «Гасло газети – “Norran поєднує ідеї та людей – і разом ми зміцнюємо наш регіон”», – розповіла Анетт.

Спільний творчий процес

Головне нововведення 2009 року в Norran – це колаборативна журналістика, тобто взаємодія з читачами під час створення матеріалів. Як зауважила Анетт, настав час змінити уявлення про комунікацію – журналісти мають зрозуміти, що вони вже не володіють монополією на інформацію й у центрі перебуває аудиторія. Минули ті часи, коли редактори сиділи в кабінетах та вирішували, чого ж хоче аудиторія – у час інтернету вона сама може про це розповісти.

Анетт впровадила в роботу редакції програму відкритої верстки новин і тем – завдяки їй читач може спостерігати, над чим працює журналіст, та спілкуватися з ним у міні-чатах: допомагати в пошуку інформації чи обговорювати аспект теми. Як будь-яка інновація, ця програма спочатку викликала спротив. Журналісту потрібно було перебудувати свою роботу й, готуючи новину, стежити за повідомленнями в чаті та соцмережах – це забирало час. Проте, з іншого боку, й заощаджувало його в інших ситуаціях: коли для статті чи новини потрібен був коментар чи герой матеріалу, його було дуже легко знайти, оскільки журналісти тісно співпрацювали з читачами й ті рекомендували своїх знайомих експертів чи друзів.

Як розповіла Анетт, їй закидали, мовляв, конкуренти будуть бачити, яку новину готує редакція, і це не дуже добре. «Однак я відповіла, якщо вони читають і вчаться у нас – це означає що вони ще не конкуренти і ми перемогли», – пояснила вона.

Таке активне залучення читачів не означає, що потрібно перетворювати свою газету на портал громадянської журналістики. Журналісти, як і раніше, мають перевіряти отриману інформацію та фільтрувати її – адже не всі рекомендації читачів можуть бути корисними.

Таке рішення, на думку Анетт, сприяє демократії та підвищує прозорість. Зокрема, був проект, який називався «Майбутнє місто» – редакція підготувала карту, на ній позначила перебудови, які планує міська рада: при цьому карту розбили на невеликі райони так, аби читачі могли бачити можливі зміни на своїх вулицях, а також обговорювати переваги і недоліки таких змін. За словами Анетт, перебудова роботи редакції також сприяла глибшим розслідуванням, бо журналісти краще знали свою спільноту, зсередини. Крім того, збільшилася довіра читачів до видання – фактично робота журналістів стала значно прозорішою, а від того – якіснішою.