Інформаційні війни налаштовані не лише на військові цілі, а й на цілі в економічному, соціальному, політичному, релігійному просторах. Приклад виборів як цілей політичних є в голові в кожного. Але реально війна ідей, у якій людство живе все своє життя, є прикладом нескінченої інформаційної війни.

Першим ще в роботі 1976 р. заговорив про інформаційну війну Томас Рона. Він був науковим радником президента Буша-старшого, а до цього теж займав різні урядові позиції. Дехто вважає, що саме йому належить термін «інформаційна війна». Для нас тут важливий рік — 1976-й. Саме тоді вперше на думку досліднику спадає термін. І це відображає входження інформаційного простору на новий технологічний рівень.

М. Лібікі критикує визначення інформаційної війни, що надав Рона, як занадто загальне, в результаті чого під нього підпадає будь-яка людська активність (Libicki M.C. What is information warfare? – Washington, 1995). Однак слід зауважити, що це може бути нормою для перших визначень, адже вони повинні охопити все, навіть те, чого ще взагалі немає. Сам Лібікі в цій своїй книзі 1995 р. включає до проблематики інформаційних війн і економічну інформаційну війну, розглядаючи її як синтез інформаційної та економічної воєн. Тобто в 1995 р. виникає деталізація можливих застосувань, якої не було при виникненні ідеї.

З його точки зору, інформаційна економічна війна має два варіанти: інформаційна блокада та інформаційний імперіалізм. Інформаційну блокаду він розглядає в контексті того, що в майбутньому виникне така ж залежність держав від інформаційних потоків, яку вони мають сьогодні у вигляді залежності від матеріальних поставок. Щоб ця блокада мала успіх, країна повинна бути залежною від зовнішніх інформаційних потоків.

В інший своїй роботі Лібікі каже про протилежний бік того, що він розглядав як блокаду — інформаційне домінування. Його він визначає так: «Переваги в породженні, маніпуляції і використанні інформації, достатньої для того, хто це має, воєнного домінування».

Однак він підкреслює, що це домінування інше, ніж це було в різних сферах. Він перераховує три відхилення:

- якщо авіація може примусити залишити на землі літаки супротивника, інформаційна сила не може не дати працювати супротивнику у відповідь, якщо це не радіоелектронні дії;

- кожна сторона конфлікту має власні потреби в інформації, можна досягти тактичних переваг, але програти стратегічно;

- найбільш важливим знанням, за Сунь-цзи, є знання себе, а потім супротивника, людське знання задає стратегію, знання машин — тактику, погану стратегію не врятують тактичні інформаційні переваги.

Цікаво, що ці зауваження радше висувають нове правило: стратегічний, оперативний і тактичний рівні задають самі по собі нові правила інформаційної взаємодії.

Інформаційний імперіалізм нагадує монополізм у торгівлі. Він підкреслює, що США не намагаються перевести на свою позицію завдяки розповсюдженню фільмів чи поп-культури. Триває ринкова торговельна боротьба. Однак і тут слід зауважити: в цій сфері чітко виявилися поєднаними економічні й ідеологічні інтереси. Економічно вигідне дає також ідеологічно потрібний результат.

Взагалі США мали власний досвід зі створення з країни іммігрантів єдиний економічний простір, де всі думають однаково і купують однакові речі. Треба було створити і єдиного громадянина, і єдиного покупця. Потім цей досвід транснаціональні корпорації змогли перенести на весь світ. І роль американської віртуальної героїки, яка просувається за допомогою кіно, стала дуже суттєвою в світі. При цьому кращі зразки інших відразу перехоплюються. Наприклад, англійський Гаррі Поттер стає американським комерційним продуктом у вигляді кіно.

Економічна війна може вести до справжньої війни. Сьогодні підкреслюється, що торговельні санкції, які США застосували проти Японії, давали їй тільки один вихід — входження у війну. І саме тому стала можливою японська атака на Перл Харбор. Японцям просто перекрили постачання сталі, енергії тощо.

Застосування економічних упливів ззовні стало практикою останнього періоду, коли країна стає здобиччю для зовнішніх гравців (див., наприклад, книгу Дж. Перкінса – Perkins J. Confessions of an economic man. – San Francisco, 2006). Н. Клейн теж видала широко відому нині книгу «Шокова доктрина», я якій продемонструвала, що ліберальний капіталізм по всьому світові входив за допомогою шоку: від Чилі до Росії (Klein N. The shock doctrine. The rise of disaster capitalism. – New York, 2007). І це мало чітку аргументацію: без шоку соціосистема має звичку повертатися до висхідних станів.

Все це засвідчує, що йдеться про справжні війни, тільки ведуть їх люди у краватках, а не в шоломах і бронежилетах. Тому має бути проявлено нові моделі такої боротьби. Особливо тому, що, як правило, вона ведеться з-поза меж країни.

Деякі дослідники навіть закликають взагалі не бути прив’язаним до військового контексту, а дивитися в бік соціального чи економічного. Ми можемо з цього дійти висновку, що військові просто захопили тематику. Відповідно, вони диктують у ній свої моделі, хоча в деяких випадках типу війни ідей уже визнається, що силовий варіант поведінки вимагає суттєвої корекції. Наприклад, дискусія, яка може вестися в систематиці війни ідей, уже не вирішується методами блокування опонента. Навпаки, він повинен отримати свою частку в діалозі.

Дж. Стейн теж спирався на включення економічних цілей у перших, зроблених у системі ВПС США, розробках поняття інформаційної війни. Бо тоді визначення інформаційної війни виглядало як знання вразливості політичної, економічної, військової інфраструктури для того, щоби зруйнувати інформаційну активність ворога.

Україна теж отримує постійні інформаційні атаки саме з економічними цілями. Наприклад, кожна газова війна з Росією несе серйозний негатив іміджу країни як торгового партнера для Заходу. Причому Росія добре знає як свої сильні сторони, так і слабкі місця України. Й Україна щоразу опиняється в ситуації виправдовування. А добре відомо, що звинуватити набагато легше, ніж виправдатися.

Останнім прикладом інформаційної війни з економічним присмаком (на додаток до політичного) стала також інформаційна війна 2012 року стосовно проведення в Україні чемпіонату з футболу. Перед початком Євро-2012 Україна отримала цілу низку негативних публікацій у західній пресі, які застерігали туристів від відвідань футбольного чемпіонату.

Якщо у випадку економічних війн більшу роль відіграють корпоративні цілі, які подекуди одночасно намагається захищати держава (наприклад, інтереси «Газпрому» у випадку економічної війни з Україною захищає російський державний апарат та підпорядковані йому федеральні канали), то інформаційні війни в соціальній сфері, які можуть змінювати цінності суспільства, ведуться виключно державами. Достатньо згадати перебудову, яка повністю змінила і політичний, і економічний, і соціальний устрій країни. Але використовувала при цьому майже виключно інформаційні механізми.

За однотипною інформаційною стратегією велася і холодна війна, досвід якої тепер хочуть знову застосувати американці, оскільки війна з терором у них змінилася на війну ідей. Це складніший варіант інформаційної гри, адже він розрахований на довгі роки (Osgood K. Total cold war. Eisenhower's secret propaganda battle of home and abroad. – Lawrence, 2006; Snyder A.A. Warriors of desinformation. American propaganda, Soviet lies, and the winning of the cold war. – New York, 1995).

Це була нішева війна, бо багато в чому базувалася на інформуванні населення за допомогою закордонних радіоголосів із тих питань, про які уникала говорити радянська пропаганда. СРСР і Захід говорили про різні точки реальності. І цим підтримувався інтерес до зарубіжного інформування.

Інформаційні війни сьогодні мають найширше застосування. Тому можливим стає перенесення досвіду з одних професійних сфер в інші. Якщо військові активно беруть досвід бізнесу, то бізнес теж підгодовується ідеологією інформаційної війни, яку утримують військові.