Від редакції. В Україні понад три роки триває воєнний конфлікт на сході і три роки не вщухають дискусії на цю тему. Ознаки гібридних, тобто, без прямих ознак агресії, непевних, точкових дій Російської Федерації відстежуються, на жаль, вже постфактум. Стосуються такі дії багатьох сфер: економічної, політичної, культурної, інформаційної. Зокрема, можна спостерігати хвилі мовних баталій, не забуваємо, що формальним приводом для вторгнення в Крим Російська Федерація обрала саме «утиски російськомовних громадян».

Сьогоднішні заяви п’яти країн щодо «неприйнятної» статті нового закону про освіту, де знову ж таки йдеться про мову, свідчать, що робота в напрямку дестабілізації України активно ведеться РФ й на міжнародному напрямку. Відверте вбивство та раптові смерті представників органів спеціального призначення у Києві, п’ять пожеж за три роки на складах воєнних боєприпасів, інформаційні приводи та меседжі, які миттєво ділять громадян на два непримиренних табори – усе це є ознаками гібридного конфлікту, про який так багато точиться розмов.

Про теоретичну основу таких таємних операцій країни-агресора та необхідність створення ефективної системи попередження таких дій у статті Міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України Вадима Черниша.

В сучасному глобалізованому світі окремі держави та групи держав, що утворили союзи, гостро конкурують між собою, перш за все за доступ до ринків та ресурсів. 

Протягом тисячоліть одним із способів досягти пануючого становища та переваг була війна. Після двох спустошуючих світових війн людство встановило глобальні системи підтримання миру та безпеки з метою запобігання використанню війни як засобу для досягнення державами своїх цілей.

Незважаючи на те, що глобальні системи підтримання миру та безпеки, що утворилися після та за результатами Другої Світової війни перебувають у кризі, завдяки їх існуванню країни переважно утримуються від ведення повномасштабних війн.

«Третій варіант»

З метою домогтися потрібного результату нерідко обирається т.зв. «третій варіант», тобто такий вид впливу, який здійснюється шляхом проведення широкого спектру таємних операцій на території країни-цілі у невійськових сферах: політичній, економічній, інформаційній та інших. Ознака таємності має на меті, в разі виникнення міжнародних ускладнень, «правдоподібно заперечувати» факт втручання у справи іншої країни та уникати відповідальності. 

Марк Ловенталь , професор Університету Джонса Хопкінса, колишній радник Директора ЦРУ США з аналізу

Наслідком проведення таємних операцій у невійськових сферах може бути:

• ухвалення владою країни-цілі рішень, необхідних для країни, що впливає;
  • прихід до влади в країні-цілі лояльних до країни, що впливає, політичних сил чи осіб із втратою частини державного суверенітету;
  • повна втрата державного суверенітету внаслідок включення до складу іншої держави, що здійснила вплив.

Відомими успішними прикладами, коли внаслідок застосування широкого спектру таємних операцій в країнах-цілях змінювалися правлячі режими, є події в Ірані (1953) та Гватемалі (1954). В обох країнах за проведення подібних операцій відповідало ЦРУ, що не є військовим органом та не знаходиться в підпорядкуванні військових. 

Ознаки гібридності конфлікту

Разом з тим, окремі країни здійснюють відкритий дипломатичний, юридичний, економічний та інший вплив, поєднуючи його з таємними операціями у невійсковій та військовій сферах. А в деяких випадках їх військовий персонал таємно бере участь у воєнних діях на території країни-цілі. 

Саме одночасне застосування різних компонентів, відкритого та таємного невійськових, а також таємного військового, у будь-яких співвідношеннях і є головною ознакою гібридного конфлікту.

В подібних ситуаціях постає, як мінімум, два важливих питання. 

Перше, проведення військовим персоналом однієї країни воєнних дій проти іншої може відбуватися лише з метою самозахисту та в інших випадках в разі загрози миру відповідно до Статуту ООН. Але ж відсутність обґрунтованих легітимних підстав для застосування військової сили якраз і є причиною таємного ведення воєнних дій.

Друге, країна, що використовує власний військовий персонал в якості комбатантів таємно, в разі їх захоплення протиборчою стороною, ладна заперечувати сам факт належності до складу її діючого військового персоналу. В такому випадку захоплені особи не можуть розраховувати на належне гарантування їхніх прав відповідно до норм міжнародного гуманітарного права.

Парамілітарні операції vs Таємні військові операції

Незважаючи на зовнішню схожість та спільну ознаку таємності, парамілітарні операції, відрізняються від суто військових, які, переважно, проводяться безпосередньо силами спеціальних операцій (ССО).

Їхня головна відмінність у тому, що останні проводяться на території країни-цілі безпосередньо іноземним військовим персоналом, який виконує різноманітні бойові завдання, що не можуть бути виконані традиційними військовими засобами.

Натомість, парамілітарні операції проводяться без залучення в якості комбатантів діючого іноземного військового персоналу. В таких випадках роль іноземного персоналу, що відповідає за проведення парамілітарних операцій зводиться до тренування, матеріального та інформаційного забезпечення місцевих сил, надання їм керівної та організаційної допомоги. Але воєнні дії при цьому проводяться місцевими силами.

Пряме застосування ССО, незважаючи на вже зазначені ризики, має свої переваги. 

Військовий персонал ССО складається із професійних військових на відміну від місцевих сил, які комплектуються переважно з представників інших професій, що пройшли відповідну перепідготовку. 

Система командування та контролю у регулярних військових формуваннях незрівнянно вища, ніж у місцевих сил.

Підготовка місцевих сил до проведення парамілітарних операцій (тренування, забезпечення тощо) потребує певного часу, тоді як ССО можуть бути застосовані протягом лічених годин після прийняття відповідного рішення.

 Ситуація «крихкості»

Будь-які таємні операції, як військові так і невійськові, не проводяться на «порожньому місці». Для їх проведення країна-ціль ретельно вивчається на предмет наявності внутрішніх проблем. 

Виявлення протиріч (т.зв. «кореневих причин») в політичній, економічній, культурній, соціальній та інших сферах суспільства країни-цілі є важливим елементом підготовки для стратегічного планування комплексу необхідних заходів та їх інтенсивності.

В разі успіху в реалізації подібних заходів суспільство країни-цілі стає крихким, що робить її легкою мішенню та ставить під загрозу саме її існування.  

Перевагами для здійснення впливу на країну-ціль є наявність із нею спільного кордону, а також спільна історія, схожі культура, релігія, мова, національне походження тощо.

«М'яка сила»

Країни можуть спиратися на три основних види сили. 

Військова сила, різновид «жорсткої сили», застосовується шляхом залякування, безпосереднього застосування або погрози застосування сили для досягнення потрібних результатів.

Економічна сила, теж «жорстка» та прямолінійна за своєю сутністю, може полягати у замороженні активів, застосуванні санкцій, наданні економічних стимулів, преференцій та підкупі.

«М’яка» сила полягає у здатності впливати на дії, поведінку або ціннісні установки інших опосередковано, без застосування примусу або матеріального заохочення, за рахунок іншихвидів мотивації.

Наприклад, створення атмосфери несприйняття/сприйняття зовнішнього вигляду людини може впливати на її рішення по придбанню речей для повсякденного носіння.

На рівні колективних суб’єктів – держав, може виявлятися в тому, що схожість музичних, кіно-, літературних, спортивних та інших уподобань населення може впливати навіть на прийняття політичних рішень органами влади таких держав.

«М’яка» сила країн має кілька джерел, серед яких культурна сфера (приваблива для інших), цінності (які поділяються іншими) та поведінка на міжнародній арені (легітимність та моральний авторитет).

Інколи, зміна ціннісних установок та орієнтирів у суспільстві призводить до зміни політичних режимів.

Уряди низки країн витрачають мільярди доларів на просування національних видів спорту по всьому світу, влаштовують різноманітні культурні події, сприяють розповсюдженню національних кухонь тощо.

Ряд країн, також, широко використовує цілі «сузір’я» неурядових організацій для змін системи цінностей в інших країнах, започаткування трансформаційних процесів в них, і як наслідок, позитивних змін у взаємовідносинах між ними.

Найкращим вибором протидіяти сторонньому впливу є вміле та своєчасне поєднання усіх трьох згаданих видів сили. Таке поєднання інколи називають “smartpower”, тобто «розумна сила».

Системи раннього попередження та раннього реагування

З метою виявлення потенційних загроз у політичній, економічній, культурній, соціальній та інших сферах, які можуть бути використані противником для дестабілізації ситуації до рівня «крихкої», а також дій, які вже проводяться проти країни з тією ж метою, доцільним та обґрунтованим є  створення системи раннього попередження та раннього реагування.

Подібні системи допомагають не тільки виявити загрози, але і швидко зреагувати на них. Вони будуються на основі збору інформації із відкритих та закритих джерел, її аналізі, використанні існуючих баз даних. Системи потребують правильної побудови для своєчасного виявлення загроз та, головне, швидкого реагування. 

Особливе значення має здатність відповідних органів проводити контррозвідувальну  діяльність із поєднанням традиційних та відносно нових методів.

Запобігання та захист від гібридних загроз можуть бути успішними лише в тому випадку, якщо центральний уряд, регіональні та місцеві органи влади та органи місцевого самоврядування, приватний сектор та громадянське суспільство беруть участь в таких заходах.