Минулого тижня в інтернеті обговорювалася (щоправда, досить мляво) нова тема, пов’язана з «історичною параноєю» російської влади. Виявляється, Росія — не тільки батьківщина слонів, а й переможець ледь не всієї Європи у Грюнвальдській битві 1410 року. Це випливає з календаря Російського військово-історичного товариства. Ось текст у ньому: «15 июля. Памятная дата военной истории России. В этот день в 1410 году русские войска и их союзники — литовцы, чехи и поляки — одержали победу над немецкими рыцарями в Грюнвальдской битве. Смоленские полки выдержали натиск рыцарей Тевтонского ордена, предрешив исход битвы. Поражение немцев и их союзников из 22 стран Европы было полным, Орден от него уже не смог оправиться».

Ба більше: «велику російську перемогу» під Грюнвальдом перемогу пропагує наразі не лише календар згаданого «добровольного самоуправляемого общественно-государственного объединения» (це так за статутом цієї структури), а й соціальна реклама на вулицях Москви.

І це, враховуючи статус товариства, заснованого указом В. В. Путіна у 2012 році та очолюваного міністром культури Росії Володимиром Мединським і заступником голови уряду РФ Дмитрієм Роґозіним, не чиясь приватна позиція, а цілком офіційна. Бо ж Російське військово-історичне товариство — це «суспільно-державне об’єднання» (оксюморон, ніде, крім Росії, Північної Кореї, Туркменістану та Куби, мабуть, неможливий). Отже, слід чекати на «виправлення зловмисного перекручування історії» у шкільних підручниках і проведення тематичних занять для військовиків у кімнатах бойової слави…

Спантеличені поляки намагаються розібратися: офіційна Росія зовсім здуріла чи тільки прикидається? Лукаш Возницький, автор статті в «Газеті Виборчій» («Towarzystwo Historyczne Putina: Bitwę pod Grunwaldem wygrali Rosjanie»), намагається роз’яснити, скільки й хто вивів «полків», себто корогв, під Грюнвальд, і кому слід завдячувати перемогою над Тевтонським орденом (у війську якого було, як стверджують історики, більше представників тих земель, що звуться нині Францією, ніж рицарів із тих земель, що вважаються німецькими…). Але ж яке значення має кількісний підрахунок (за яким із 91 корогви лише три були смоленськими?). Яке значення мають літописні тексти, де говориться про Смоленськ як про «воеводство, належачое до Великого князства Литовского»? Чи інший текст, де говориться про відносини між «руськими» і «московськими»: «Року 1416… Витолт… зобрал свои войска литовские и руские, тягнул до столици московской, палячи, стинаючи, a князь Василий московской, видячи в панствѢ своем немалую шкоду от литвы, послал до Витолта, просячи покою»? Все це Росія, й нічого тут теревені розводити!

Принагідно: цей літопис, точніше, «кройника… диалектом руским написана», наочно засвідчує, якою була насправді літературна мова, що нею користувалися свого часу на білоруських та українських землях і яка зветься нині в Росії «русским языком». Слід лише врахувати, що «ѣ» на українських землях завжди читалося як «і», а «руський» не було, не є і не може бути синонімом слова «русский». Не дарма ж видатний знавець культури Давньої Русі академік Дмитрій Лихачов наполягав, що в російську мову має ввійти слово «русьский» для позначення того, що пов’язане з Руссю, а не Росією. Але даремно колишній політв’язень Соловецького концтабору особливого призначення наводив наукові аргументи на користь своєї пропозиції — його ідею (а це були вже 1990-ті) відкинули, бо як же тоді бути з величчю Росії?

Але повернімося до головного сюжету. Оскільки в електронних мас-медіа України детально ніхто не розібрав сміхотворності претензій офіційної Росії, то варто це зробити. Отже: до сіл Грюнефельде і Танненберг на території держави Тевтонського ордену польський король Ягайло привів 51 корогву (40 польських, 9 руських, 2 корогви найманців із Чехії); великий князь Литовський, Руський і Жемайтійський Вітовт привів 40 литовсько-руських корогв і татарську кінноту. Так, три смоленські корогви, керовані князем Семеном Ольгердовичем, у складі війська Вітовта билися добре, але й інші не пасли задніх. І взагалі: за літописом, «поляцы тож з кролем своим, припавши, взяли нѣмцов на палаши, a потым навели нѣмцов на свои гарматы, навевши роскочилися, a тут зараз з гармат дано огню, где зараз нѣмцов килка тысячий полегло». Ну а далі пішло добивання військ ордену…

Що ж, із російським «військово-історичним» офіціозом імені В. В. Путіна все зрозуміло. Це клініка, й інших діагнозів бути не може. Крапка. Але та пропагандистська кампанія, яку вже розпочато навколо «великої перемоги російської зброї», варта уваги українських журналістів, бо її хвилі неминуче вихлюпнуться й на наші терени, особливо на Донбасі.

Але варто звернути увагу й на інше. У статті в ліберальній «Газеті Виборчій» ідеться про те, що великий князь Вітовт виставив корогви «z Litwinów i ich lenników na Rusi». А от щодо руських корогв у війську польського короля у статті немає ані слова, тоді як Галичина тоді лише кілька десятиліть як була інкорпорована до складу Польщі як окреме «Королівство Русі». Та що там довго говорити — ось бойовий прапор львівської корогви, який фактично дублює емблематику Галицько-Волинського князівства. Але, як бачимо, в нинішній Польщі не дуже рвуться згадувати про руську участь у польському війську в тодішню добу, хоча, звісно, якщо нагадати, то навряд чи стануть, на відміну від «офіційних росіян», заперечувати очевидні факти.

А загалом битва та була «веселою». Звісно, перемога під Грюнвальдом варта пошани, проте, щоби краще розуміти давню добу та її звичаї, варто звернути увагу й на факти, безстрасно зафіксовані літописом: «…Потым видят нѢмцы, же юж их много трупов лежит по полю, почали утѢкаты, a поляки и литва з татарами гонили их, биючи, стрѢляючи, рубаючи, колючи, на килка миль, a зацнѢйших офицеров имали и вязали… A Витолт татар и з литвою охочею пустил, бурячи Прусы огнем и мечем и незносныи починили шкоды».