Через рік після «Революції гідності» 42% опитаних соціологічною службою Центру Разумкова, відповідаючи на запитання: якби події, пов’язані з Майданом, відбувалися зараз, кого б вони підтримали – Майдан чи Антимайдан – дали відповідь, що підтримали б Майдан. Підтримка Антимайдану сягає 8,7%. Прихильників Майдану при цьому відносно більше, ніж прихильників Антимайдану, у всіх регіонах України (ясна річ, опитування не проводилося на окупованих територіях). Але і тих, хто не підтримує жодну сторону, чимало – в масштабах України понад третина респондентів, на півдні країни – понад 50%, на підконтрольній Києву частині Донбасу – майже дві третини (на загал кожен десятий опитаний не визначився).

При цьому лише 17,5% опитаних вважають, що ситуація в країні розвивається в правильному напрямі, 66,9% – що в неправильному; частка тих, хто вважає, що ситуація в країні розвивається в правильному напрямі, зараз істотно менша, ніж була відразу після зміни влади в України рік тому – тоді вона становила 32,3%.

Видається, ці соціологічні дані мають пряме відношення до того грона проблем, на які вчасно та слушно звернув увагу загалу Борис Бахтєєв у статті «Третій майдан» від «третього Риму» за рецептами «третього рейху» Справді, ціла низка вельми специфічних мас-медіа України – і телеканалів, і радіостанцій, і газет, і сайтів (язик не повертається назвати їх і «українськими», і «засобами масової інформації») щосили педалює тему «третього Майдану». При цьому, виходячи з суспільних настроїв (а вони добре відомі і власникам цих мес-медіа, і їхньому топ-менеджменту), у таких ефірних і текстових матеріалах, про які писав Б. Бахтєєв, одним пострілом намагаються вбити навіть не двох, а трьох «політичних зайців». По-перше, «розгойдати» ситуацію в країні та її столиці, дискредитуючи чинну владу й легітимізуючи ультра-революційне насильство. По-друге, підняти прихильників ідей Майдану проти влади. По-третє, збільшити число тих, хто дистанціюється, образно кажучи, і від ідей Майдану, і від ідей Антимайдану, до переважної більшості українських громадян. Іншими словами, зробити домінуючою у всіх сенсах частиною суспільства тих, хто готовий віддати політичні свободи і саме право вибору в обмін на мінімальний добробут і таку-сяку стабільність. Не має значення, хто саме забезпечуватиме ці речі, – Путін, Ахметов з Льовочкіним, які зараз готують свій реванш, Порошенко чи навіть Обама з Меркель. Утім, добре зрозуміло, в чиїх інтересах працюють зазначені медіа…

А от з чим можна погодитися лише частково – так це з наступним твердженням Бориса Бахтєєва: «Люди, які можуть улаштувати «третій майдан» на користь Кремля, причому «майдан» щирий і пасіонарний, існують, і їх чимало. Чимало людей здатні стояти на тому «майдані» до кінця, боронити його не за гроші й не за рознарядкою, а щиросердо й переконано Таких людей багато на Донбасі, надто ж у контрольованій Росією його частині, а ще більше на схід від Донбасу. Так-так, ідеться про тих самих «ввічливо-зелених чоловічків». А ще про тих, кого заведено звати тітушками, про тих, хто в лютому минулого року безконтрольно отримував зброю, а після перемоги Майдану розчинився серед нас і зачаївся… Ідеться про повторення кримсько-донбаського сценарію, тільки тепер уже в Києві. За логікою речей, те, що «Опблок» зве «третім майданом», насправді має бути третім актом «російської весни», третім актом російської агресії проти України. Ніяк інакше не виходить, не клеїться. Ніяк інакше не логічно. І якщо так, то метою «дружніх» до «Опозиційного блоку» ЗМІ є не так розгойдування суспільства, як інформаційне приготування, інформаційне прикриття й інформаційне забезпечення планованої російської агресії. Її маскування, камуфлювання, представлення її як нібито закономірного результату об'єктивного розвитку суспільно-політичної ситуації в Україні».

Так, ця публіка справді існує і її справді можна вивести на вулиці, навіть у Києві. Проте йдеться про абсолютну, сказати б, нікчемну меншість населення України, яка навіть за підтримки ззовні не зможе зробити з Києва Донецьк. Але вона зможе зробити інше: ставши де-факто «третім антимайданом», ініціювати «сили Майдану» на активні дії, на масштабне (і за тих обставин виправдане) революційне насильство. Ну, а відповідні медіа широко тиражуватимуть сцени (реальні та постановочні) такого насильства на весь світ…

І це справді рецептура Третього Рейху. Згадаймо: 12 вересня 1938 року з‘їзд НСДАП ухвалив резолюцію з вимогою до Чехословаччини надати право на державне самовизначення судетським «співвітчизникам». У промові на з‘їзді Адольф Гітлер заявив, що він прагне миру й тільки миру, але «не для того Всемогутній створив сім мільйонів чехів, щоб вони гнобили три з половиною мільйони судетських німців» і що за спинами «змучених» судетських німців «стоїть озброєна німецька нація». 13 вересня почалося збройне повстання у Судетах; у відповідь чеський уряд запровадив воєнний стан у населених судетцями районах і рушив туди, крім поліцейських формувань, регулярні війська. Після дводенних боїв заколот був придушений. У боях загинуло понад 300 путчистів, сотні були поранені, чимало заарештовано. Здавалося б, усе. Але ж за спинами «співвітчизників» стояв Берлін з його потужною і професійною пропагандистською машиною. Знімки «звірств чеської вояччини» з легкої руки відомства Геббельса обійшли весь світ. Німецьке телебачення (Третій Рейх із 1936 року, з Олімпійських ігор у Берліні став світовим лідером у використанні недосконалої ще телевізії у пропагандистських цілях) кричало про «злочини чехів» та показувало їх. Результат: демократичні держави Заходу припинили підтримку Чехословаччини, наслідком чого і стала Мюнхенська угода.

Частково ця рецептура вже була використана під час минулорічної «русской весны», частково, вельми ймовірно, її заплановано використати цього року. Але звернімо увагу на одну дуже важливу обставину: Путін і його малоросійські пахолки з «опоблоку» готові використати «зелених чоловічків» і «тітушків» як «гарматне м’ясо», що його можна буде потім «списати» без докорів сумління. Ба більше: ті мас-медіа, які сьогодні активно пропагують ідеї «опоблоку» та займаються підбурюванням до «третього Майдану», у разі його реального виникнення (не як пропутінської постановки, а як масового революційного дійства за умов безхребетної й неефективної влади) будуть просто-таки зметені і в прямому, й переносному сенсах, бо з революційною стихією жартувати не випадає; але і їх, схоже, не шкода ані власникам, ані закордонним ляльководам, ані топ-менеджменту (всі вони чудово розуміють, яким стане в разі «третього Майдану» розвиток подій). Адже це додасть козирів у великій політичній грі: можна буде на весь світ кричати не лише про масове криваве насильство проти опозиціонерів, а й про нищення свободи слова в Україні…

Одним словом, типовий гамбіт, якщо використати шахову термінологію. Інакше кажучи, «зумисна жертва жертву матеріалу (фігур чи пішаків) з метою якнайшвидшого розвитку, отримання позиційних переваг та створення атаки на короля суперника». А в підсумку – з метою перемоги.

От тільки представники «опоблоку» й менеджери специфічних медіа іже з ними (включно з їхніми спонсорами) погано вчили історію, і не знають, як традиційно віддячують кремлівські вожді тим діячам з України, що «кладуть» свою державу під московську владу. Втім, воно й не дивно: гамбіт є гамбіт, і якщо більші жертви ведуть до якнайшвидшого виграшу, то чом би не віддати і ті фігури, які вважають себе дуже цінними? Тим більше, що ці персонажі, за великим рахунком, мали і мають неабиякі навряд чи прощенні гріхи та самі обирали в минулому й обирають зараз свою долю…

…Але при всьому цьому є конкретні люди – репортери, оператори, сисадміни, верстальники, коректори та інші – з числа тих, хто працює в описаних Борисом Бахтєєвим мас-медіа; одним словом, пішаки з пішаків у планах тих, хто наразі використовує політтехнологічні рецепти Третього Рейху в інтересах Третього Риму. Якими виявляться долі цих людей у разі реалізації «третьомайданних» планів продовження «русской весны», коли їхні працедавці і менеджери вчасно втечуть (чи спробують утекти), а «дрібноту» цілеспрямовано підставлять під цілком зрозумілий і виправданий гнів революційної маси?