Етика правди, або Як школі спілкуватися з медіа

Етика правди, або Як школі спілкуватися з медіа

09:46,
26 Серпня 2016
8660

Етика правди, або Як школі спілкуватися з медіа

09:46,
26 Серпня 2016
8660
Етика правди, або Як школі спілкуватися з медіа
Етика правди, або Як школі спілкуватися з медіа
Для декого цькування дитини в школі, погана їжа в шкільній їдальні, невідомо куди зниклі кошти батьківських внесків – то не проблеми. А от коли про це напишуть ЗМІ, то проблема. І для декого корпоративна етика полягає в тому, щоб не бачити порушень прав дитини, а обурюватися фактом оприлюднення цих порушень.

На серпневій конференції в університеті імені Грінченка під час подіумної дискусії про взаємодію освіти та медіа знову почув від декотрих колег – керівників шкіл повний набір звинувачень на адресу медіа. Зокрема: «Медіа погані, бо не пишуть про школу нічого позитивного»,  «Як гарно в Казахстані, де державні ЗМІ пишуть про освіту тільки хороше», «Журналісти винні в тому, що пишуть тільки про “смажене”: наприклад про знущання над дітьми або переслідування в школі»,  «Одна журналістка про нашу школу написала не дуже гарно, тому я не спілкуватимуся з пресою взагалі» тощо.

На щастя, таких тверджень було не більшість: багато колег, які брали участь у дискусії, добре розуміють, що директор школи – публічна особа, і надавати суспільству значущу інформацію, а не тікати від журналістів – його безпосередній обов'язок.

Однак тенденція існує.

Наприклад, коли під час обговорення я розповідав колегам-директорам про те, як саме працюють медіа, як визначають інформаційний привід і чому медіа звертають увагу саме на факти якихось порушень, то одна з досвідчених колег звинуватила мене, що я в цих питаннях «займаю позицію журналіста, а не директора школи».

Отут я справді трохи розгубився…

Бо, виходить, визнати, що наша школа, м’яко кажучи, недосконала, що фактів знущання над дітьми вистачає, що подекуди благодійні фонди стають через підставні фірми кормушкою для нечистих на руку керівників та наближених батьків, що навчальні програми кричуще не відповідають вимогам сучасності, що частина вчителів драматично відстала від часу й не хоче вчитися нового, що не можна вимагати від дітей і батьків однаковості до однострою включно, то не можна… Тому що порушення корпоративної етики.

Що ж це за «етика» така, яка змушує заплющувати очі на очевидні проблеми й не дозволяє шукати шляхів їх розв’язання?

Певна річ, неприємно, коли в школі виникають проблеми. Психологічно я дуже добре розумію стан директора школи, якому доводиться швидко реагувати на нештатні події: відчуваю це на власній шкурі.

Перелік можливих проблем величезний. Бо школа – дуже складний, багатовимірний та мінливий організм. Спробуйте собі лише уявити кількість можливих перетинів інтересів, амбіцій, життєвих настанов тисячі учнів, двох тисяч батьків і родичів, сотні вчителів. І це без питань «ремонту даху» та реагування на лавину папірців «згори».

Працювати директором школи – то постійний стрес, і немалий. Але така ця робота – забезпечити прийнятні (в ідеалі комфортні) умови для розвитку дітей. Це насправді складно: спілкування з батьками, об’єктивність оцінювання знань, здоров’я дітей, харчування в їдальні, педагогічні проблеми, фінансування, стан приміщень, стосунки із соціумом, безліч потенційно проблемних ситуацій.

Однак упевнено стверджую, що практично 95% проблем (за винятком глобальних, наприклад зміст навчальних програм) можна розв’язати в школі. Саме тому я не втомлююсь просити батьків одразу звертатися до мене, якщо їх щось не влаштовує. І практично в 100%, якщо проблему виявлено в школі, якщо є рішучість залагодити конфлікт, усе вирішують на користь дітям.

Та коли проблему в школі не розв’язують, коли адміністрація не хоче або не може її розв’язати всередині, то конфлікт неминуче рано чи пізно виходить за межі закладу, стає надбанням публічності. Ось тоді вже долучаються медіа – і директору стає непереливки.

Звісно, ніхто не обмежує батьків у їхньому праві звертатися куди завгодно. Проте елементарний здоровий глузд має підказати, що спершу все ж треба спробувати на місці. Ну а якщо нема вирішення в школі, тоді, звісно, скарги будь-куди та залучення медіа.

Утім, є випадки, коли батьки дитини узяли собі за мету будь-що-будь «дістати» школу (є й таке, чого ж тут приховувати): тут уже раціональні аргументи не працюють. Прикладів вистачає. Але будь-який стрес та неконструктив шкодить дітям. Про це завжди треба пам’ятати і адміністрації школи, і батькам.

Повертаючись до взаємодії освіти та медіа, треба ще зафіксувати цікавий феномен. Нерідко відображення проблеми вважають самою проблемою. Тобто для декого цькування дитини в школі, погана їжа в шкільній їдальні, невідомо куди зниклі кошти батьківських внесків – то не проблеми. А от коли про це напишуть ЗМІ – то проблема. Тобто публікація – проблема, а не те, що стало її приводом.

І для декого «корпоративна етика» полягає в тому, щоб «не бачити» порушень прав дитини, а обурюватися фактом оприлюднення цих порушень.

Тут можна сказати лише одне: ставтеся з повагою до кожної дитини, не грайтеся з батьківськими грошима, ввічливо спілкуйтеся з батьками, вирішуйте конфлікти (а без них живе життя неможливе) на рівні школи – і тоді медіа не писатимуть погане про школу, тому що не буде інформаційних приводів. Це нам до снаги.

Бо я розумію корпоративну етику директора школи тільки так: розплющеними очима дивитися на світ і відверто обговорювати наші проблеми, конфлікти та обов’язково – перспективи вирішення. Тому що конфлікт, проблема – це невід’ємна частина живого життя. Нема проблем – нема розвитку. І чим відвертішою буде розмова, тим більше шансів змінюватися на краще.

І кілька порад директорам шкіл щодо спілкування з медіа:

1. У жодному разі не відмовляйтеся від коментарів, хоч би якою неприємною була для вас тема. Бо формулювання «директор школи відмовився коментувати» однозначно створює для читача/глядача враження, що той, хто відмовляється від коментаря або втікає від журналіста, щось приховує або не хоче казати правду. Тобто однозначно винен.

2. Журналіст має обов’язково представитися, назвати видання, у якому працює, і показати на ваше прохання посвідчення.

3. Коли домовляєтеся про інтерв’ю або знімання, обов’язково уточніть тему, на яку будете спілкуватися. Це не означає, що журналіст не має права ставити інші питання, але ви маєте право знати загальний напрямок бесіди.

 4. Якщо даєте інтерв’ю чи коментар, обов’язково вмикайте свій диктофон (або запис на телефоні). Водночас ви маєте попередити про те, що відбувається запис.

5. Ви не маєте права вимагати від журналіста весь його матеріал на погодження. Але маєте законне право узгодити свій коментар чи інтерв’ю. Однак майте на увазі, що виправляти можете тільки те, що не відповідає тому, що ви казали. Якщо ви під запис сказали щось таке, що не мало б бути оприлюднено, то лише від доброї волі журналіста залежить, чи давати це на сайт або в сюжеті. Саме тому треба вести свій запис і добирати слова під час розмови.

 6. Створюйте інформаційні приводи, які були б цікавими для медіа. Що саме цікаве – більше спілкуйтеся з пресою.

7. І, знов-таки, у жодному разі не тікайте від журналістів, це набагато гірше, аніж надати коментар, навіть на не дуже зручну тему.

 

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
Фото: squarespace.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду